09 липня 2024 г., 10:46
Віктор Савчук
575
0
Вчора 8 липня, російські загарбники завдали масованого ракетного удару по Україні крилатими, та балістичними ракетами.
Під ударом, в тому числі, опинились дитяча лікарня Охматдит та будівля пологового медичного центру "Ісіда". Станом на вечір понеділка, відомо, що від обстрілу загинуло 33 людини, серед них діти, ще 140 зазнали поранень. Україна скликає надзвичайне засідання Радбезу ООН який з початку липня очолює країна вбивця дітей.
Коли диктатори починають вбивати дітей на території сусідніх країн, це не просто воєнний злочин - це один з найстрашніших проявів людської жорстокості та зневаги до життя. Такі дії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права та основних принципів людяності. Вони викликають жах та обурення у всього цивілізованого світу.
Відповідно до Женевських конвенцій та інших міжнародних договорів, навмисні напади на цивільне населення, особливо на дітей, категорично заборонені. Діти вважаються особливо вразливою групою, яка потребує спеціального захисту під час збройних конфліктів.
Читайте по темі: РФ заробила на викраденому в Україні зерні не менше $1 млрд, - WSJ
Проте, на жаль, історія знає чимало прикладів, коли диктаторські режими свідомо нехтували цими нормами.
Один з найвідоміших історичних прикладів - дії нацистської Німеччини під час Другої світової війни.
Гітлерівський режим проводив політику геноциду щодо єврейського населення окупованих країн, не роблячи винятку для дітей. Мільйони єврейських дітей були вбиті в концтаборах та гетто. Крім того, нацисти здійснювали масові вбивства дітей інших національностей, зокрема в Білорусі, Україні та інших окупованих східноєвропейських країнах.
Інший трагічний приклад - геноцид в Камбоджі за режиму "червоних кхмерів" у 1975-1979 роках. За наказом диктатора Пол Пота проводились масові страти, від яких не були захищені навіть діти. Близько 2 мільйонів камбоджійців, у тому числі сотні тисяч дітей, загинули від рук "червоних кхмерів".
У більш недавній історії можна згадати дії режиму Башара Асада в Сирії. З початку громадянської війни в 2011 році сирійські урядові війська неодноразово звинувачувались у навмисних атаках на цивільні об’єкти, включаючи школи та лікарні. Тисячі сирійських дітей загинули внаслідок авіаударів, артобстрілів та хімічних атак.
Після початку російської спеціальної операції в Сирії місцеві рятувальники повідомили російське командування координати всіх госпіталів на непідконтрольній уряду території. Російські ВКС розбомбили кожну лікарню, про яку було повідомлено, а проти сирійських рятувальників пропагандисти Путіна провели кампанію наклепу. Звинуватили в "постановці на гроші західних кураторів кадрів жертв і страждань мирного населення". Багато західних ЗМІ тоді публікували цю інформацію за принципом "з одного боку" і "з іншого боку".
Ще один приклад - конфлікт у Ємені, де коаліція на чолі з Саудівською Аравією звинувачується у численних авіаударах по цивільних об’єктах, що призвели до загибелі тисяч дітей. ООН неодноразово засуджувала ці дії як воєнні злочини.
Варто зазначити, що вбивство дітей під час збройних конфліктів не обмежується лише прямими військовими атаками. Часто діти стають жертвами голоду, хвороб та відсутності медичної допомоги, спричинених військовими діями. Блокади, руйнування інфраструктури та переміщення населення можуть мати катастрофічні наслідки для дитячого здоров’я та виживання.
Важливо розуміти, що такі злочини проти дітей мають довготривалі наслідки не лише для безпосередніх жертв, але й для суспільства в цілому. Травма, заподіяна цілому поколінню, може впливати на розвиток країни протягом десятиліть. Крім того, такі дії часто використовуються як інструмент терору, щоб зламати волю народу до опору.
Читайте по темі: Посадовець ДСНС у Києві завдав збитків на 500 тисяч гривень
Міжнародна спільнота має рішуче реагувати на подібні злочини. Створення Міжнародного кримінального суду та спеціальних трибуналів для розслідування воєнних злочинів є важливим кроком у цьому напрямку. Проте цього недостатньо - потрібні більш ефективні механізми запобігання таким злочинам та притягнення винних до відповідальності.
Але декому на це наплювати, українофоб Орбан їде ручкатись з міжнародним злочинцем Путіним, а премʼєр Індії Нарендра Моді у понеділок прибув із візитом до Москви де під час бомбардування лікарень в києві обнімався та ручкався з російським диктатором Путіним.
Важливо також підкреслити роль міжнародних організацій, ЗМІ та громадянського суспільства у викритті таких злочинів та привернення до них уваги світової спільноти. Документування воєнних злочинів, збір доказів та свідчень є критично важливим для майбутнього правосуддя.
Освіта та інформування громадськості про міжнародне гуманітарне право та права дитини також мають велике значення. Чим більше людей розумітимуть неприпустимість таких дій, тим важче буде диктаторам виправдовувати свої злочини.
Міжнародна спільнота повинна докласти всіх зусиль, щоб запобігти таким злочинам та забезпечити захист дітей у зонах конфліктів. Це не лише юридичне зобов’язання, але й моральний імператив для всього людства. Майбутнє наших суспільств залежить від того, наскільки ефективно ми зможемо захистити найбільш вразливих членів - наших дітей.
А так виходить, що Україна скликає надзвичайне засідання Радбезу ООН який з на ротаційній основі недавно очолила знову Росія. Це схоже на те що якби Геббельс очолював Радбез ООН і розглядав питання знищення фашистами євреїв в Аушвіці.
Ця аналогія дуже влучно підкреслює парадоксальність та глибоку проблемність нинішньої ситуації. Це показує фундаментальні недоліки в структурі міжнародної системи безпеки, особливо коли країна-агресор має можливість блокувати дії, спрямовані на припинення її власної агресії.
Така ситуація по-перше підриває довіру до міжнародних інституцій та створює почуття безкарності у агресора, по-друге ускладнює захист жертв агресії та демонструє необхідність реформування міжнародної системи безпеки.
Можливо, світовій спільноті вже варто розглянути створення нових механізмів для вирішення подібних ситуацій, які б не залежали від вето окремих країн, бо ця закільцьованість зла, дійсно створює враження безвиході та безпорадності міжнародної системи перед обличчям російської агресії.
