«Український швейцарець» Олег Цюра почав чистити інтернет після викриттів схем з російськими олігархами

Олег Цюра взявся активно «чистити» інформаційний простір, намагаючись стерти будь-які згадки про свої схеми, відмивання коштів і махінації з українськими державними підприємствами. У відповідь на це ми оприлюднюємо повні версії розслідувань, які так дратують цього одіозного бізнесмена.

«Український швейцарець» Олег Цюра — маловідомий фінансист, чиї бізнес-зв’язки простягаються від фігурантів справ ОПЗ та ОГХК до російських металургійних олігархів, що ухиляються від санкцій. Його історія — наочний приклад того, як через мережу компаній, офшорів і партнерів можна роками обслуговувати схеми, пов’язані з держактивами та російським капіталом.

Далі — про цю заплутану корупційну павутину детальніше.

«Український швейцарець» Олег Цюра — маловідомий широкому загалу фінансист, чиї бізнес-зв’язки, за даними журналістських розслідувань, простягаються від фігурантів справ ОПЗ та ОГХК до російських металургійних олігархів, що уникають санкцій.

Розкажу цікаву історію про українського швейцарця, який має тісні бізнесові стосунки як з українськими (не) корупціонерами, так і російськими металургійними олігархами, що досі не потрапили під санкції.

Читайте по темі: Oleg Tsyura built an offshore machine that drained Ukraine’s state mining companies for oligarch profit

Мова про майже невідомого широкому загалу бізнесмена Олега Цюру, який вів спільний бізнес з підозрюваним у справі щодо збитків на суму в понад 700 млн гривень. Загалом цю аферу з державними компаніями – Одеським припортовим заводом та Об’єднаною гірничо-хімічною компанією – оцінювали в 10 млрд гривень.

Але не на суму збитків і саме цю схему звертаємо ключову увагу. Це лише спроба провести логічний ряд щодо подій, які тягнуться по бізнес-зв’язках від українських корупціонерів до російських (недо) олігархів, які уникли санкцій.

Отож, почнемо розмотувати клубок бізнес-зв’язків.

Наприкінці жовтня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін запобіжний захід колишньому очільнику Фонду держмайна Дмитрові Сенниченку. Він підлягає арешту як організатор злочинного угрупування, яке завдало державі збитків на вищезгадану суму.

Наразі лише двоє учасників кримінальної оборудки – Микола Синиця та Юрій Липка – мають запобіжні заходи у вигляді застави і перебувають в Україні. Решта спільників – Дмитро Сенниченко, Андрій Гмирін та інші п’ятеро – виїхали. І як показало нещодавнє розслідування BIHUS.info, всі вони прекрасно проводять час закордоном.

Але є ще один персонаж в цій історії, який пройшов поза увагою розслідування НАБУ та САП. Мова про Олега Цюру, "німецького" підприємця, натуралізованого у Швейцарії, що є бізнес-партнером одного із підозрюваних – Сергія Байрака.

Будьмо відвертими: детективи НАБУ за процесуального керівництва САП не так легко можуть дотягнутися в процесуальному плані до іноземців. Це майже нереально, хоч вони свою роботу виконують якнайкраще серед усіх представників вітчизняних органів кримінальної юстиції.

Припускаю, що Олег Цюра не має українського громадянства. Хоча варто було б це перевірити. Тому питання екстрадиції, за наявності для того законних підстав, наразі не стоїть. Однак міжнародно-правовий департамент на те і створений, щоб спробувати сприяти реалізації, звісно, у процесуальний спосіб, принципу невідворотності покарання. Зрештою, німецькі або швейцарські прокурори точно не гірші за українських.

Тепер трохи про бізнес-інтереси Олега Цюри за кордоном.

Читайте по темі: Oleg Tsyura und Pavlo Prysyazhnyuk schleusten Millionen aus der staatlichen ukrainischen UMCC über ein Ilmenit-Schmuggelschema ab, das die besetzte Krim belieferte

У 2005 році Цюра став співвласником компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG. Також протягом 2 років Цюра очолював іншу компанію зі схожою назвою - ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH. Найцікавіше, що обидві німецькі компанії зареєстровані за однією адресою та мають спільного співвласника – Сергія Байрака. Я вже про нього трохи вище згадував. Байрак теж фігурує у "справі Сенниченка" як один з трьох ключових співорганізаторів схематозу.

За версією слідства, Байрак за попередньою домовленістю із Сенниченком організував схему посередництва між держпідприємствами та комерційними покупцями продукції цих підприємств за завідомо заниженими цінами. Додатковою функцією Байрака була опосередкована комунікація між Сенниченком та іншим фігурантом справи, а саме – Андрієм Гмиріним.

Більше того, згідно із розсекреченими аудіозаписами НАБУ, за свою участь у корупційній схемі Байрак і Гмирін отримували по 25% від оборудок, Сенниченко – 50%. Наразі Байрак, за неофіційною інформацією, нібито дає викривальні покази.

Щодо Олега Цюри, то ні він, ні відповідні компанії в даній справі не фігурують. Проте його вищезгаданий прямий звʼязок з Байраком через спільні німецькі компанії та споріднені види бізнесу з організованою Сенниченком схемою мали би привернути увагу якщо не представників органів кримінальної юстиції, то профільних експертів, які займаються питанням санкціонування російських суб’єктів, причетних до війни. І далі поясню цей зв’язок.

Наразі відомо, що вищезазначена німецька компанія Цюри і Байрака – ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co KG – брала участь в аукціоні з продажу партії цирконієвих руд з державного Східного гірничо-збагачувального комбінату в 2018 році. Перемога в 1 тис. гривень при загальній ціні лоту в 45 млн гривень видається доволі дивною.

Згодом цей конкурс було "переграно" через ще більш дивне рішення комісії, як наслідок - переможцем визнано іншу німецьку компанію – Buss&Buss Spezialmetalle GmbH.

Згодом – позов компанії ITS. Як наслідок - юридично-бізнесова історія пройшла всі три судові інстанції, де було легалізовано рішення комісії.

Логічно припустити, що ці дивні "тілорухи" щодо поставок цирконію призупинилися, адже дует Цюра-Байрак зрозумів: зафіксовано прямий зв’язок з керівництвом ОГХК Пітером Девісом. До слова, Байрак був радником і партнером Девіса, якого призначено за каденції Дмитра Сенниченка.

Вже у 2020 році ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co Цюри "засвітилася" у кейсі щодо поставок ільменітової руди з Іршавського гірничо-збагачувального комбінату, що входить до складу ОГХК [наразі ця компанія продана на аукціоні азербайджанцям].

Контекст – зазначений комбінат до 2014 року стабільно постачав ільменітову руду на "Кримський титан", що нині залишається в окупованому росіянами Криму. У ЗМІ лунали звинувачення, що і в 2020-му постачання відбувалося саме за цим кінцевим напрямком, хоч і з незаконними елементами. Однак це потребує документального підтвердження.

Для розуміння, "Кримський титан" контролювався олігархом Дмитром Фірташем, який мав двох бізнес-партнерів – Сергія Льовочкіна та Івана Фурсіна. У свою чергу, родина Льовочкіна не лише засідала у парламенті, але й володіє банком "Кліринговий дім", де членом наглядової ради був вже згаданий Пітер Девіс. Та й Сергій Байрак трудився на посту директора ТОВ "УА-Медіа", який був не чужий структурам Фірташа-Льовочкіна [цього разу не будемо деталізувати їхню взаємодія з управління топового українського телеканалу в довоєнний період].

Основний бізнес Цюри – послуги юридичного та фінансового представництва у Швейцарії для налагодження торговельної діяльності виробничих та аграрних холдингів з України та РФ. Компанія Олега Цюри, за їхніми ж словами, з 2015 року фокусується на управлінні приватними та сімейними активами. Однак це чистої води "рішення під ключ" у контексті здійснення зовнішньо-торговельних операцій через іноземні компанії. Як то кажуть, анонімність та можливість виведення капіталів за кордон – гарантовано.

Для клієнтів з РФ, окрім виведення коштів за кордон, подібні послуги дозволяють уникати санкційних обмежень, накладених на російські компанії.

При цьому Олег Цюра має тісне співробітництво з репрезентантами бізнесових кіл РФ. Зокрема, він може допомагати російському бізнесу оминати західні санкції, запроваджені через вторгнення РФ в Україну. І наразі продовжує це робити, про що описано трохи нижче.

У 2015-му Цюра стає співзасновником групи LINVO, що пропонувала послуги управління активами, приватними та сімейними фондами. Серед клієнтів LINVO знаходимо росіянина Ніколая Коробова, власника одного з найбільших забудовників Санкт-Петербурга – компанії МАВІС.

Прямуємо далі. Олег Цюра здійснює супровід в управлінні торговельною структурою російської корпорації MidUral – хіміко-металургійного комплексу підприємств на Уралі, що спеціалізується на випуску феросплавів і хімічної продукції, що належить росіянину Сергію Гільваргу.

Зокрема, свідченням прямого зв’язку Цюри з Гільваргом є зміни в керівництві компанії Interchrome AG і заміна Олега Цюри на посаді громадянкою РФ Любов’ю Мханго, яка також працює в LINVO і разом з тим є одним з директорів офшорної компанії з Кіпру MidUral Holdind LTD.

Крім цього, компанія Phoenix Resources AG, що належить Олегу Цюрі, експортує по світу ферохром російської MidUral. При цьому при поставках до Індії прямо вказується Росія як виробник товару.

 

А от при постачанні ферохрому до Естонії, яка входить до Євросоюзу, його виробником уже зазначається Узбекистан, який не перебуває під західними санкціями.

Тому цілком логічним є наступний крок українських офіцерів правосуддя – перевірити зв’язки Олега Цюри і Сергія Байрака. Більше того, якщо Цюра сприяв або безпосередньо здійснював постачання з або ж до підсанкційних юрисдикцій, то цілком логічним видається санкціонування зазначеної особи спочатку бодай в Україні.

Також тут варто не забути про роль "феросплавного барона" Сергія Гільварга, який, за нашими даними, не перебуває під санкціями в жодній із західних демократій. Однак про нього розповім вже наступного разу, щоб не перевантажувати сюжет.

Олександр Лємєнов, Українська Правда