Інтерпол на службі у Путіна: як міжнародна організація допомагає диктаторам чинити злочини у світі

09 лютого 2026 р., 10:00

Віктор Савчук     328     0

Інтерпол на службі у Путіна: як міжнародна організація допомагає диктаторам чинити злочини у світі

Це розслідування — справжній вирок міжнародній системі правопорядку. Воно показує, як організація, що в уяві більшості є «елітною поліцією» з голлівудських бойовиків, насправді перетворилася на зручний аутсорс для диктаторів.

Поки ми думаємо, що Інтерпол ловить наркобаронів, він допомагає Путіну та іншим автократам полювати на журналістів і дисидентів за гроші європейських платників податків.

У голлівудських фільмах Інтерпол — це остання лінія оборони проти світового тероризму та наркоторгівлі. Проте реальність, розкрита в результаті витоку тисяч внутрішніх документів організації до видань Disclose та BBC, нагадує радше похмуру антиутопію. Виявляється, що престижна інституція зі 100-річною історією стала потужною зброєю в руках найбільш репресивних режимів світу.

Поки штаб-квартира в Ліоні звітує про «безпечніший світ», Росія, Туреччина та Таджикистан використовують систему «червоних карток» для полювання на політичних опонентів, активістів та журналістів. Сарказм ситуації в тому, що Інтерпол чудово знає про ці зловживання, але замість того, щоб закрутити гайки агресорам, нещодавно навіть послабив контроль над московським бюро.

Центральним інструментом репресій стала славнозвісна «червона картка» (Red Notice) — запит на арешт, який розсилається усім 196 країнам-членам. Проблема в тому, що менше 10% із 86 000 карток, які зараз перебувають в обігу, є публічними.

Більшість людей дізнаються про те, що вони «міжнародні злочинці», лише в аеропорту під час паспортного контролю. Це створює ідеальні умови для прихованого полювання: диктатор малює фальшиву справу про «тероризм» чи «шахрайство», Інтерпол штампує запит, і людина опиняється за ґратами навіть у демократичній країні, поки юристи роками намагаються довести політичний характер переслідування.

Рейтинг ганьби: Москва попереду всіх

Штаб-квартира Інтерполу в Ліоні, Франція. Фото: Ніколя Серв. Композитне зображення: Disclose

Згідно з даними на вересень 2024 року, абсолютним лідером за кількістю активних «червоних карток» є Росія Володимира Путіна. У першій тридцятці списку — 20 недемократичних країн.

Друге місце посідає Перу, а замикає трійку «лідерів» Таджикистан, де режим Емомалі Рахмона вже 30 років використовує міжнародні ордери для зачистки опозиції за кордоном. Китай та Туреччина також міцно тримаються в Топ-10.

Внутрішні звіти Інтерполу шокують: близько 50% усіх запитів від Росії, які пройшли перевірку у 2024 році, були визнані такими, що не відповідають стандартам організації. Тобто кожна друга російська заявка — це спроба використати Інтерпол у політичних або корупційних цілях.

Стаття 3 Конституції Інтерполу прямо забороняє будь-які втручання в справи політичного, військового, релігійного або расового характеру. Але для диктатур це лише юридична перешкода, яку легко обійти, змінивши формулювання зі «звільнення від диктатури» на «фінансування тероризму».

Турецькі запити, наприклад, називаються в конфіденційних меморандумах Інтерполу «постійним викликом», проте Анкара досі не підпала під жодні «коригувальні заходи», на відміну від Сирії чи Афганістану. Схоже, геополітика в Ліоні важить більше за права людини.

Апофеозом абсурду стала спроба Росії встановити Red Notice на… суддів Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Це сталося одразу після того, як МКС видав ордер на арешт Путіна за викрадення українських дітей. Схоже, у Кремлі вирішили, що якщо Інтерпол допомагає ловити дисидентів, то він має допомогти заарештувати і міжнародних суддів. І хоча цей запит виглядав як поганий анекдот, сам факт його подачі демонструє нульову повагу Москви до принципів організації.

Жертви системи: від екологів до правозахисників

Найбільш показовим є кейс 74-річного екоактивіста Пола Вотсона. Він провів 13 років під гнітом «червоної картки» від Японії за свою боротьбу проти китобійного промислу. Вотсон пропустив похорони брата та найкращих друзів, бо не міг виїхати з країни, а у 2024 році ледь не був екстрадований до Японії з Гренландії.

Лише у червні 2025 року Інтерпол нарешті визнав «політичні елементи» у його справі. 13 років життя людини були принесені в жертву бюрократичній машині, яка за замовчуванням довіряє державним запитам більше, ніж здоровому глузду.

Ще один витончений метод зловживань виявили у діях Білорусі. Режим Лукашенка почав використовувати базу даних… викрадених автомобілів. Правозахисниця Вероніка Цепкало була затримана на кордоні Албанії та Греції, а її автівку вилучили, бо Мінськ вніс її в базу Інтерполу як «крадену».

Після викриття цього трюку організація видалила з бази ще 83 автомобілі, пов’язані з Білоруссю. Це доводить, що автократи навчилися «хакати» Інтерпол через будь-які щілини, де контроль менш прискіпливий, ніж у випадку з «червоними картками».

Рейтинг 30 країн з найбільшою кількістю червоних повідомлень Інтерполу в обігу. Режими країн, оцінені за Індексом демократії 2024 – The Economist. Інфографіка: Disclose.

Проте найстрашніше в розкритих документах — це не просто пасивність Інтерполу, а його фактична співпраця з агресором. З’ясувалося, що організація ділилася з Росією даними про російських опозиціонерів, які втекли від режиму. У списках тих, чиє місцезнаходження «підсвітили» Москві, опинилися соратниця Навального Любов Соболь та колишній капітан ФСО Гліб Каракулов. Замість того, щоб бути щитом для переслідуваних, Інтерпол став радаром для мисливців Путіна.

Доказом повної деградації контролю є фотографії документів із внутрішніх справ РФ, опубліковані каналом «ВЧК-ОГПУ». На них красується примітка: «Генеральний секретаріат Інтерполу не проводив перевірку відповідності даного повідомлення вимогам».

Це означає, що Росія може вносити людей у розшук напряму, оминаючи штаб-квартиру, а Інтерпол просто «вмиває руки», пропонуючи іншим країнам самим розбиратися з законністю запиту.

«Середньовіччя» правового захисту

Фото: Ніколя Серв. Коллаж: Disclose

Юристи, що спеціалізуються на справах Інтерполу, називають існуючий механізм захисту «переходом від Кам’яного віку до Середньовіччя». Хоча кількість скарг на видалення файлів за 10 років зросла в п’ять разів, комісія (CCF), що їх розглядає, безнадійно завалена роботою.

У 2024 році лише 322 людини змогли домогтися справедливості та видалення своїх імен зі списків. Ця цифра не враховує тисячі тих, хто просто не має грошей на дорогих міжнародних адвокатів. Система побудована так, що винен ти за замовчуванням, а доводити свою невинуватість перед анонімними чиновниками в Ліоні можна десятиліттями.

Проте найстрашніше в розкритих документах — це тенденція до капітуляції Інтерполу перед Росією. Замість того, щоб повністю ізолювати агресора після 2022 року, організація нещодавно скоротила обсяг перевірок запитів з Москви та зняла частину обмежень.

Джерело: робочий документ, надісланий до Виконавчого комітету Інтерполу. Інфографіка: Disclose.

Росія навіть отримала доступ до інструментів миттєвого обміну повідомленнями, що дозволяє їхнім силовикам у прямому ефірі координуватися з іншими бюро для швидкого виявлення дисидентів. Поки світ намагається вибудувати нову архітектуру безпеки, Інтерпол, здається, вирішив, що «нейтральність» — це право допомагати вбивцям нарівні з поліцейськими.

Підсумовуючи, можна сказати: Інтерпол у його нинішньому вигляді — це небезпечний анахронізм. Організація, яка мала б захищати закон, стала майданчиком для його системного ґвалтування. Без радикальної реформи, прозорості та механізму негайного виключення країн-агресорів, кожна «червона картка» буде не символом правосуддя, а чорною міткою від диктатора, яку Інтерпол слухняно доставить за адресою.

Джерело: «Аргумент» на основі розслідування Disclose та BBC