Нестача, залякування та тиск: чому удари по нафтопереробних заводах і портах не провокують протестів у Росії — The Atlantic

Постійні атаки ЗСУ на НПЗ, порти чи склади дійсно корисні для оборони України, залишаючи ворога без бензину чи "сірих" товарів для військових. Проте соціум це хвилює тільки у межах кухонь: бо бояться і тому, що так звикли з часів СРСР.

Сьогодні у деяких районах Росії водіям доводиться чекати на бензин до 69 годин, а довжина черг біля АЗС сягає кількох кілометрів. Здавалося б, погіршення побутових умов могло б підштовхнути суспільство до протестів і посилити тиск на владу напередодні парламентських виборів. Однак цього не відбувається.

Росіяни звикли до дефіциту

Одне з пояснень автор матеріалу бачить у досвіді радянського минулого. Дефіцит і черги були звичною частиною життя в СРСР, а очікування в чергах настільки поширилося, що радянські дослідники навіть розглядали його як елемент суспільної та культурної ідентичності.

За даними, наведеними в матеріалі, навіть видавалися книги з такими назвами розділів, як "Черга як форма радянського життя". Газета "Соціалістична індустрія" підрахувала, що радянські громадяни витрачали 30 мільярдів робочих годин на рік, чекаючи в черзі за товарами першої потреби.

До побутових незручностей люди звикали, сприймаючи їх як норму: "Усі так живуть". Водночас влада демонструвала, що готова жорстко придушувати організований спротив.

Показовим прикладом стала Новочеркаська трагедія 1962 року. Після протестів через скорочення зарплат та підвищення цін радянська влада направила проти демонстрантів військових. Під час розгону загинули близько двох десятків людей.

Страх перед владою сильніший за невдоволення

Сьогодні, як зазначається в матеріалі, страх перед державою залишається одним із ключових факторів, що стримують росіян від вуличних протестів.

Авторка розповідає про розмову з колишньою сусідкою з Санкт-Петербурга, яку називає Світланою. Жінка працює вчителькою мистецтв та є активісткою. На запитання про вуличні протести вона відповіла, що ситуація в Росії є небезпечною навіть у порівнянні з радянськими часами.

За її словами, люди можуть повідомляти силовикам про сусідів навіть через прослуховування антивоєнної музики. Вона також розповіла про знайому, яка провела два роки у в’язниці після того, як залишила вірш і квіти біля пам’ятника українському поету.

Тому в багатьох сім’ях критика влади, за словами Світлани, не виходить за межі кухні.

Після початку повномасштабної війни протести в Росії були значно помітнішими. За даними OVD-Info, у 2022 році поліція затримала майже 19 тисяч антивоєнних активістів. Згодом вуличні протести практично зникли.

Опозиція у РФ повністю зачищена

Ще одним показовим прикладом стало рішення Верховного суду РФ щодо партії "Яблуко". Це, за матеріалом, єдина антивоєнна політична сила, яку не допустили до парламентських виборів.

Ультраправі політики звинуватили партію в іноземному фінансуванні, порушенні законодавства про авторське право та пропаганді "екстремізму". Верховний суд став на їхній бік і виключив "Яблуко" з виборчого бюлетеня.

На протест біля будівлі суду вийшли лише кілька сотень людей.

Опозиція у РФ тільки системна: ручні КПРФ та інші партії критикують чиновників, але не Путіна і не сильно.

"Ми ж люди. Ми адаптуємося"

У підсумку навіть погіршення умов життя не обов’язково перетворюється в Росії на політичний протест. Журналістка Ірина Бороган, яка досліджувала російських дисидентів, пояснює це не лише страхом, а й особливою здатністю суспільства пристосовуватися до труднощів.

За її словами, замість втоми від війни росіяни можуть сприймати погіршення ситуації як привід об’єднатися та "затягнути паски".

Цю установку добре ілюструє відповідь чоловіка середнього віку з Криму, якого запитали про дефіцит пального. На запитання він просто знизав плечима: "Ми ж люди. Ми адаптуємося".