Навчання в аспірантурі не стало підставою для звільнення від мобілізації: суд не задовольнив позов одесита, який намагався оскаржити призов і висновок ВЛК
Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом аспіранта денної форми навчання, який оскаржував дії військово-лікарської комісії щодо проведення медичного огляду, рішення про придатність до військової служби та наказ про призов під час мобілізації.
Позивач посилався на порушення процедури проходження ВЛК і наявність підстав для відстрочки у зв’язку з навчанням в аспірантурі, а також вимагав виключити його зі списків особового складу військової частини та виправити відомості у військово-облікових реєстрах.
Обставини справи
Як убачається з матеріалів справи, позивач є аспірантом денної форми навчання Національного університету «Одеська юридична академія». Він вважав, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
27 квітня 2026 року близько 21:00 в Одесі на проспекті Шевченка чоловіка зупинили представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки і доставили до приміщення ТЦК.
Наступного дня, 28 квітня, йому було вручено протокол № 1205 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Того ж дня військово-лікарська комісія № 2 ухвалила рішення про придатність чоловіка до військової служби, оформлене відповідним протоколом від 28 квітня 2026 року.
На підставі наказу начальника ТЦК № 118 від 28 квітня 2026 року його призвали на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направили для проходження служби до військової частини.
Позивач не погодився з такими діями та рішеннями. Він стверджував, що під час перебування у приміщенні ТЦК до направлення у військову частину йому фактично провели лише окремі медичні процедури, а саме тестування на інфекційні захворювання, електрокардіографію та флюорографію.
На його переконання, такі процедури не становили повноцінного медичного огляду військово-лікарською комісією у розумінні Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Крім того, чоловік зазначав, що під час визначення придатності до військової служби не були належним чином враховані надані ним медичні документи. За твердженням позивача, повторного медичного огляду відповідно до вимог Положення № 402 проведено не було, а отже, процедура перегляду рішення ВЛК була порушена.
Він наполягав, що висновок комісії не відображає його фактичного стану здоров’я та ступеня придатності до проходження військової служби.
Окремою підставою звернення до суду стало те, що, на думку позивача, під час здійснення мобілізаційних заходів не було враховано його право на відстрочку від призову у зв’язку з навчанням в аспірантурі за денною формою.
У травні 2026 року чоловік звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до відповідного ТЦК, військово-лікарської комісії та військової частини.
Ухвалою від 27 травня 2026 року суд залишив позовну заяву без руху, надавши строк для усунення недоліків, зокрема подання доказів сплати судового збору в розмірі 3194,88 грн та належним чином оформлених паперових додатків до позову.
29 травня та 1 червня позивач подав відповідні заяви й усунув зазначені недоліки. Ухвалою від 2 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у письмовому провадженні.
23 червня 2026 року чоловік подав заяву про збільшення позовних вимог.
З урахуванням уточнених вимог він просив суд визнати протиправними дії військово-лікарської комісії щодо організації та проведення медичного огляду, а також ухвалення за його результатами рішення про придатність до військової служби через істотне, на його думку, порушення вимог Положення № 402.
Крім цього, позивач вимагав визнати протиправним і скасувати наказ начальника ТЦК № 118 від 28 квітня 2026 року, на підставі якого його призвали на військову службу під час мобілізації та направили до військової частини.
У зв’язку з оскарженням призову чоловік також просив зобов’язати військову частину виключити його зі списків особового складу.
Окремі позовні вимоги стосувалися внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, зокрема реєстру «Оберіг», а також пов’язаних інформаційних систем військового обліку.
Позивач вимагав, щоб відповідні відомості були приведені у відповідність до законодавства та майбутнього судового рішення. Зокрема, йшлося про усунення записів, внесених на підставі оскаржуваних рішення ВЛК і наказу про призов, відновлення його правового статусу як військовозобов’язаного та усунення обмежень і наслідків, що, на його думку, виникли внаслідок протиправних рішень.
Він також просив забезпечити відображення виправлених відомостей у мобільному застосунку «Резерв+» та інших засобах електронного військового обліку із зазначенням судового рішення як правової підстави для внесення змін.
Такі зміни, відповідно до позовних вимог, мали бути внесені не пізніше трьох робочих днів із дня набрання судовим рішенням законної сили.
Крім того, позивач просив зобов’язати уповноважений орган утриматися від його повторного призову без належного розгляду питання про надання відстрочки від військової служби.
Позиції сторін
Обґрунтовуючи позов, чоловік наполягав на порушенні встановленого порядку проведення військово-лікарської експертизи.
На його думку, медичний огляд був неповним, надані документи про стан здоров’я не отримали належної оцінки, а повторний огляд, який міг би забезпечити перегляд рішення про придатність до військової служби, не проводився.
Позивач вважав, що за таких обставин висновок ВЛК не відображає його реального стану здоров’я. Водночас він посилався на навчання в аспірантурі за денною формою як на законодавчо передбачену підставу для відстрочки від призову.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти задоволення заявлених вимог.
Він стверджував, що під час ухвалення оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України.
Позовні вимоги відповідач вважав безпідставними й необґрунтованими та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Позиція та висновки суду
Розглянувши матеріали справи № 420/15103/26, Одеський окружний адміністративний суд насамперед звернув увагу на правове регулювання військово-лікарської експертизи, порядок перегляду рішень військово-лікарських комісій, межі судового контролю за такими рішеннями та обставини оформлення відстрочки від призову.
Суд виходив із положень частини другої статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Також суд послався на статті 2, 5 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають завдання адміністративного судочинства, право особи на судовий захист і юрисдикцію адміністративних судів щодо публічно-правових спорів.
З урахуванням предмета позову суд встановив, що справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Правове регулювання спірних відносин суд дослідив із застосуванням Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статті 70 Основ законодавства України про охорону здоров’я та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони № 402.
Відповідно до статті 70 Основ законодавства України про охорону здоров’я військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов’язаних, встановлює причинний зв’язок захворювань, поранень і травм із військовою службою, а також визначає необхідність та умови застосування медико-соціальної реабілітації й допомоги військовослужбовцям.
Суд зазначив, що згідно з пунктом 1.1 розділу II Положення № 402 медичний огляд передбачає вивчення та оцінку стану здоров’я і фізичного розвитку особи на момент огляду для визначення ступеня її придатності до військової служби та вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, із винесенням письмової постанови.
Під придатністю до військової служби розуміється такий стан здоров’я і фізичного розвитку особи, який дає змогу виконувати відповідні службові обов’язки за конкретною військовою спеціальністю у Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень.
Якщо відомості попередньої медичної документації не збігаються з результатами актуального обстеження, Положення передбачає проведення спільного огляду за участю провідних медичних фахівців. За результатами такого консиліуму може бути прийнято рішення про неврахування суперечливих результатів попередніх досліджень та медичних документів під час ухвалення експертного рішення.
Суд також проаналізував вимоги пункту 3.4 розділу II Положення № 402, який регламентує проведення лабораторних та інструментальних досліджень під час медичного огляду військовозобов’язаних.
У рішенні наведено передбачені цим пунктом дослідження, зокрема загальні аналізи крові та сечі, серологічні дослідження на визначені інфекційні захворювання, встановлення групи крові та резус-належності, рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, електрокардіографію, а також додаткові дослідження залежно від віку та медичних показань.
Водночас суд навів положення про особливості проведення огляду під час дії правового режиму воєнного стану, зокрема щодо прибуття військовозобов’язаного з результатами рентгенологічного обстеження органів грудної клітки, проведення ЕКГ після 40-річного віку та за наявності медичних показань, а також виконання інших лабораторних та інструментальних досліджень за показаннями.
Окремо суд звернув увагу на те, що лікарі, включені до складу ВЛК із закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в електронній системі охорони здоров’я та іншими медичними документами, які надає військовозобов’язаний.
Межі судового контролю за рішеннями ВЛК
Важливе значення для вирішення спору мало розмежування повноважень військово-лікарських комісій та адміністративних судів під час перевірки рішень про придатність до військової служби.
Суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16.
Відповідно до цієї позиції адміністративний суд не вправі оцінювати професійні дії конкретних лікарів — членів ВЛК щодо застосування методів медичного огляду, дослідження медичної документації, визначення діагнозів та їх відповідності конкретним статтям Розкладу хвороб, оскільки така оцінка потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Відтак судовий контроль за законністю висновку військово-лікарської комісії здійснюється в межах перевірки дотримання процедури його прийняття.
Водночас суд не може самостійно оцінювати медичні підстави ухвалення відповідного висновку, встановлювати діагноз чи вирішувати питання про придатність або непридатність особи до військової служби замість уповноваженої військово-лікарської комісії.
Суд наголосив, що визначення наявності або відсутності певного діагнозу та ступеня придатності особи до військової служби за результатами медичного обстеження належить до дискреційних повноважень ВЛК.
Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18, згідно з яким до повноважень суду не належить оцінка діагнозу з погляду його відповідності статтям Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби.
Крім того, суд врахував постанову Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20, у якій наголошено, що перевірка правильності рішення ВЛК виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
За оцінкою Одеського окружного адміністративного суду, позивач фактично наполягав на тому, що має діагноз, який не був врахований ВЛК та може впливати на визначення придатності або непридатності до військової служби.
Отже, у цій частині спір стосувався саме медичного аспекту визначення придатності, оцінювання якого виходить за межі повноважень адміністративного суду.
Порядок оскарження постанов військово-лікарських комісій
Досліджуючи порядок перегляду рішень ВЛК, суд звернув увагу на розмежування повноважень штатних і позаштатних військово-лікарських комісій.
Відповідно до Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд і приймають постанови щодо придатності осіб до військової служби.
До штатних ВЛК належать Центральна військово-лікарська комісія та військово-лікарські комісії регіонів.
ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво регіональними ВЛК та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
До її повноважень, зокрема, належать перевірка роботи підпорядкованих комісій, контроль за організацією медичних оглядів, а також розгляд, перегляд, скасування, затвердження або незатвердження постанов військово-лікарських комісій відповідно до Положення № 402.
Військово-лікарські комісії регіонів також уповноважені здійснювати контроль за роботою підпорядкованих ВЛК, перевіряти організацію та проведення медичних оглядів, переглядати, скасовувати або відміняти постанови відповідних комісій.
Крім того, згідно з підпунктом 2.4.6 пункту 2.4 розділу I Положення № 402 за рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
Водночас військово-лікарські комісії ТЦК та СП належать до позаштатних постійно діючих ВЛК.
Суд зазначив, що позаштатні комісії не наділені повноваженнями самостійно змінювати власні рішення. Перегляд таких постанов здійснюється в порядку підпорядкованості уповноваженими військово-лікарськими комісіями вищого рівня.
Зокрема, відповідно до Положення № 402 особа, яка не погоджується з рішенням ВЛК районного або міського ТЦК та СП, може звернутися зі скаргою до відповідної ВЛК обласного ТЦК та СП.
У разі незгоди з рішенням ВЛК обласного рівня передбачено можливість звернення до штатної військово-лікарської комісії, а рішення ВЛК регіону можуть бути оскаржені до ЦВЛК або в судовому порядку.
Суд наголосив, що перевірка рішення ВЛК районного ТЦК та СП на предмет дотримання умов і критеріїв проведення медичного огляду, визначених Положенням № 402, належить до функцій ВЛК регіону або Центральної військово-лікарської комісії.
З огляду на це суд дійшов висновку, що ефективним правовим механізмом захисту інтересів позивача в конкретній справі було ініціювання перегляду рішення військово-лікарської комісії районного ТЦК та СП органами військово-лікарської експертизи вищого рівня.
Ішлося про можливість звернення до ВЛК при обласному ТЦК та СП, ВЛК регіону та ЦВЛК із подальшою можливістю судового оскарження відповідного рішення ВЛК регіону або Центральної військово-лікарської комісії.
При цьому суд встановив, що позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами огляду якої був визнаний придатним до військової служби.
Водночас, як зазначено в рішенні, позивач не ініціював питання про перегляд висновку ВЛК у встановленому порядку.
Суд також послався на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення № 402, відповідно до якого у спірних питаннях та складних випадках право на ухвалення остаточного рішення залишається за Центральною військово-лікарською комісією.
З урахуванням зазначеного суд не вбачав підстав самостійно оцінювати медичні показники позивача та вирішувати питання про наявність підстав для визнання його непридатним до військової служби.
Чи впливає навчання в аспірантурі на законність мобілізації
Окрему увагу суд приділив доводам позивача про право на відстрочку від призову у зв’язку з навчанням в аспірантурі за денною формою.
Суд врахував положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Зокрема, пункт 6 цього Порядку визначає, що призов резервістів та військовозобов’язаних під час мобілізації включає оповіщення про виклик до районного або міського ТЦК та СП, прибуття до нього та уточнення персональних даних, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, перевірку наявності підстав для відстрочки та її оформлення, документальне оформлення призову і відправлення призваних до місць проходження військової служби.
Вирішальним для оцінки цього доводу позивача стало встановлення факту, що на момент проведення ВЛК та здійснення мобілізаційних заходів чоловік не мав оформленої у встановленому порядку відстрочки від призову на військову службу.
Суд окремо зазначив, що не заперечує можливості наявності у позивача права на відстрочку.
Водночас відсутність належним чином оформленої відстрочки на момент мобілізації була документально підтверджена та не заперечувалася сторонами.
Таким чином, у цій справі суд розмежував можливу наявність передбаченої законом підстави для відстрочки та факт її оформлення у встановленому порядку.
З урахуванням установлених обставин суд визнав необґрунтованими позовні вимоги, пов’язані з оскарженням мобілізації з посиланням на навчання в аспірантурі, та дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Оцінка доказів та інших позовних вимог
Під час оцінювання доказів суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.
Зокрема, суд послався на стандарт доказування, відповідно до якого висновки про встановлення фактичних обставин можуть ґрунтуватися на оцінці їх вірогідності, тобто на тому, що певні обставини скоріше мали місце, ніж не мали.
При цьому суд має всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо дослідити докази, оцінити їх взаємний зв’язок і визначити, чи є відповідна сукупність доказів достатньою для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.
Також суд застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 6 червня 2024 року у справі № 400/1217/23, щодо обов’язку учасників справи доводити обставини, на які вони посилаються.
Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що обов’язок позивача доводити підстави своїх вимог є складовою принципів змагальності та рівності сторін у судовому процесі.
Позивач не може виходити з припущення, що наведені ним обставини слід вважати доведеними, доки інша сторона не надасть доказів на їх спростування.
Кожна сторона повинна підтвердити доказами факти, на які посилається, а позивач зобов’язаний довести обставини, що становлять підставу позову.
Якщо самостійно надати певні докази неможливо, особа повинна повідомити суд про відповідні причини та може звернутися з клопотанням про їх витребування, обґрунтувавши неможливість самостійного отримання.
Суд водночас звернув увагу на положення частини другої статті 77 КАС України, за якими в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доведення правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, як випливає з наведеного судом висновку Верховного Суду, цей обов’язок не звільняє позивача від необхідності довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд також зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України має вживати визначених законом заходів для з’ясування всіх обставин справи, незалежно від того, наскільки повно сторони виконали свої процесуальні обов’язки щодо доказування.
Оцінюючи достатність мотивування рішення, суд врахував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Hirvisaari v. Finland», «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїс Торіха проти Іспанії».
Суд звернув увагу на принцип, відповідно до якого судові рішення мають містити належне обґрунтування, що дає змогу переконатися у розгляді ключових аргументів сторін.
Водночас обов’язок мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент, а обсяг обґрунтування залежить від характеру справи та доводів її учасників.
У цьому контексті суд також послався на висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
За результатами розгляду справи суд зазначив, що ключові аргументи сторін отримали належну оцінку, а інші доводи не спростовують зроблених висновків.
Щодо вимог про визнання протиправним наказу про мобілізацію, виключення позивача зі списків особового складу військової частини, внесення змін до військово-облікових реєстрів та інших вимог зобов’язального характеру суд зазначив, що вони є похідними від основних вимог, які вже були предметом правової оцінки.
Оскільки суд не встановив підстав для задоволення основних позовних вимог, він дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення й похідних вимог.
Рішення суду
За результатами розгляду справи Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Суд виходив із того, що позивач був визнаний придатним до військової служби за результатами ВЛК, однак не ініціював перегляд її висновку в установленому порядку. При цьому оцінювання медичних діагнозів та самостійне визначення ступеня придатності особи до військової служби не належать до повноважень адміністративного суду.
Стосовно права на відстрочку суд встановив, що на момент здійснення мобілізаційних заходів позивач не мав належним чином оформленої відстрочки, хоча суд і не виключив можливості наявності передбачених законом підстав для її отримання.
Суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно, суд не задовольнив вимоги про визнання протиправними дій ВЛК, скасування наказу про призов, виключення позивача зі списків особового складу військової частини, внесення змін до реєстру «Оберіг» та інших систем військового обліку, а також вимогу щодо утримання від повторного призову без розгляду питання про відстрочку.
Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України суд не здійснював.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів у порядку, передбаченому статтею 295 КАС України.
Репортер
Висвітлює резонансні події та суспільну тематику. Спеціалізується на роботі з джерелами та верифікації інформації в умовах воєнного часу.
Читайте по темі:
Коментарі:
comments powered by Disqus
11.11.2026, 23:48 • Події
11.11.2026, 23:45 • Події
11.11.2026, 23:42 • Події
11.11.2026, 23:39 • Війна
11.11.2026, 23:36 • Події
11.11.2026, 23:33 • Війна
11.11.2026, 23:33 • Війна
11.11.2026, 23:33 • Війна
11.11.2026, 23:30 • Війна
11.11.2026, 22:57 • Корупція
11.11.2026, 22:48 • Бізнесмени
11.11.2026, 22:42 • Бізнесмени
11.11.2026, 22:42 • Події
11.11.2026, 22:36 • Олігархи
11.11.2026, 22:33 • Війна
11.11.2026, 22:30 • Корупція
11.11.2026, 22:27 • Події
11.11.2026, 22:27 • Події
11.11.2026, 22:24 • Події
11.11.2026, 22:24 • Події
11.11.2026, 22:21 • Війна
11.11.2026, 22:18 • Події
11.11.2026, 22:15 • Події
11.11.2026, 22:12 • Корупція
11.11.2026, 22:12 • Війна
11.11.2026, 22:09 • Війна
11.11.2026, 22:06 • Війна
11.11.2026, 22:03 • Війна
