«Оксана хотіла купити подарунки племінницям. Раптом пролунав вибух»: від ракетного удару у Хмельницькому загинула 22-річна наречена

«Оксана хотіла купити подарунки племінницям. Раптом пролунав вибух»: від ракетного удару у Хмельницькому загинула 22-річна наречена
«Оксана хотіла купити подарунки племінницям. Раптом пролунав вибух»: від ракетного удару у Хмельницькому загинула 22-річна наречена

У перші дні нового року в селі Грем’ячка Хмельницької області провели в останню путь ще одну безневинну жертву кривавої війни, розв’язану кремлем — 22-річну Оксану Музику.

Розумниця, з чарівним голосом, ангельським обличчям і величезною жагою до життя — саме так про дівчину, яка цього літа мала одягнути весільну сукню, відгукуються всі, хто її знав. Однак одна з російських ракет, випущених окупантами 31 грудня по Україні, вбила Оксану і назавжди залишила в серцях її рідних біль, порожнечу та розпач. Бо замість того, щоб радіти своїй дочці, батьки купували їй білі труни та троянди, замовляли коровай та «гільце».

"Мама з батьком так пишалися донькою, душу вкладали"

— Останніми днями переглядаю фотографії Оксанки, там вона ще підліток. Але така сучасна, доглянута, гарна. Не віриться... — каже викладач загиблої Богдана Корнацька. — Я працювала у філії дитячої музичної школи у Зінькові, неподалік рідного села Оксани. Пам’ятаю, як її першокласницю привела до мене мама. Вона помітила у дитини талант до музики. Ще маленькою Оксана виявилася досить ритмічною і пластичною дівчинкою, вже непогано так інтонувала, чисто співала. Взяли її у вокальний відділ, крім того, Оксана ще займалася сольфеджіо та грою на фортепіано. Батьки навіть придбали їй бажаний інструмент, чому дівчинка була дуже рада.

 qhiukiqrihzroz

— Все в неї вдавалося, — веде далі вчителька. — Одразу почали виставляти дівчинку на різні концерти, за рік зняли навіть її перший кліп. Місцевий поет написав вірш про цвітіння маминого будинку, я написала до нього музику. Зіграли у цьому відео Оксана та її мама. Потім розпочалися конкурси, з яких моя учениця поверталася з Гран-прі та призовими місцями. Не лише обласного рівня, а й всеукраїнського. Їздили ми на «Крок до зірок», на запис телепрограм державного телебачення, до Болгарії, Польщі — скрізь на чарівний голос Оксани звертали увагу.

Чи не на кожен конкурс дівчинку супроводжувала мати, вони з батьком так нею пишалися, душу вкладали. А якою актрисою вона була на сцені — і ручки складе, і посміхнеться, завжди виходив цілісний образ. Що цікаво, їй вдавався і академічний репертуар, народні пісні та навіть російські романси. Один із таких вона дуже добре заспівала на своєму випускному. Хто б міг подумати, що ракета з російської федерації обірве життя цієї дуже світлої та щирої дівчини.

"Таких дітей я більше не зустрічала"

Після дев’яти класів сільської школи Оксана Музика пішла навчатися до Хмельницького ліцею ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради.

— Вона була обдарованою у всіх сферах, навіть одного разу в обласній олімпіаді з математики зайняла призове місце. Мені здається, що це тому, що дівчина була не лише працьовитою, а й відповідальною. Пройшло не так багато часу, як вона перестала займатися у мене, але таких дітей я більше не зустрічала, — веде далі співрозмовниця. — Вищу освіту Оксана здобула у Києві за спеціальністю «прикладна математика». Батьки купили дівчині квартиру у Хмельницькому, машину. Вона працювала у компанії аналітиком, добре володіла англійською мовою, захоплювалася фотографією. Часу на музику не було, проте нещодавно Оксана розповіла рідним, що дуже хотіла б повернутись до співу, брати індивідуальні уроки. Але не встигла, бо розпочалася війна.

В особистому житті у дівчини теж склалося все добре - вона зустрічалася з коханим Назаром, який зробив їй пропозицію. Весілля відклали на літо, оскільки це було не вчасно через ситуацію в країні.

— 31 грудня Оксана з коханим, подругою та її обранцем їхали містом, дівчина вирішила заїхати за подарунками для племінниць, — згадує Богдана Корнацька. — Вона сиділа збоку, Назар за кермом. Окупанти потрапили у військову частину, ракета впала десь за 50-100 метрів від автомобіля. Ударна хвиля була дуже сильною, погнуло всю машину. Полетіли уламки, уламки. Наскільки мені відомо, один із них потрапив Оксаночці в шию, вона втратила багато крові, але пульс ще промацувався. Дівчині провели переливання крові, серце запустили. Мої учні повідомили мені, що дівчина перебуває у реанімації. Я одразу навіть не зрозуміла, що сталося. Коли ж повідомили подробиці, постійно молилася, вірила, що така молода, амбітна заслужила, щоби вижити. Але 1 січня Оксаночки не стало.

— Їздила до неї додому на похорон. Досі не можу прийти до тями, наскільки це було важко, здається, що всі виплакали море сліз... — зітхає викладачка. — Старший брат Дмитро притулився до сестри, гладив її чоло і прощався. Вони були дуже близькі. Оксана обожнювала двох його доньок, розміщала їхні фотографії та називала «маленькими красунями». Приїхали наречений та подруга з коханим із лікарні, посічені осколками, поранені.

Подруга загиблої Марина Штейдер, яка того злощасного дня була з Оксаною в одному автомобілі, присвятила їй щемливий пост у Instagram.

«Ми дружили парами. Їздили на відпочинок завжди разом. Буковель. Туреччина. Головчинці. Останні кілька місяців ми з Оксаною були дуже близькими подругами. Ми підтримували одне одного і завжди були поряд. Ми мали багато спільного. Коли почали бомбардувати електростанції, у них завжди було ясно. Вони завжди мене забирали до себе. Я відчувала тепло від цих людей. Оксана — найсвітліша людина в моєму житті, таких добрих людей я не зустрічала ніколи. 31.12.2022. Тривога. Це був звичайний день, який ми хотіли провести разом, повечеряти разом, ми не хотіли святкувати, адже немає свята, коли в країні війна. Ми збиралися зустріти Новий рік разом. Ми поїхали на базар, бо супермаркети були зачинені. Купили трохи продуктів, з’їли хачапурі та сіли в машину. Оксана хотіла купити іграшки для своїх племінниць, і ми поїхали праворуч. Вибух. Все оранжеве. Позаду все горить. Мої хлопці важко поранені, а Оксана непритомна, але серце стукало. 01.01.2023. На жаль, Оксану врятувати не змогли. Оксани більше немає у моєму житті. Російська ракета забрала у батьків кохану дочку, у нареченого — кохану наречену, у брата — найкращу сестру, у рідних — світлий промінчик. У мене забрали подругу. Близька подруга. Я хочу кричати. Я не маю більше сліз. Це болісний біль. Моє життя більше не заграє такими фарбами, як раніше. Моєї світлої промінчика більше немає ... »

Вікторія МИКИТЮК, «ФАКТИ»

Сторінка для друку

Коментарі:

comments powered by Disqus