09 серпня 2021 г., 19:15
Аліна Ігнатенко
497
0
300 млрд грн щороку втрачає державний бюджет через контрабанду. Таку цифру озвучив «видатний лідер сучасності» за підсумками епохального квітневого засідання РНБО, на якому було вирішено вдарити по «королях» контрабанди санкціями.
Втім, люди (такі як Анатолій Макаренко та Максим Нефьодов), які знають не з чуток, як тягають через кордон товари та інші цінності, вважають, що президент сильно згустив фарби. На їхню думку, сума грошей, що зникають у дірці на митниці, коливається в межах 40-70 млрд грн на рік. Але це все одно багато, надто багато, пише у статті для «ОРД» редактор проекту CRiME Андрій Карпінський.
Через кілька тижнів після згаданого засідання Ради національної безпеки з’явився законопроект під авторством Зеленського про кримінальну відповідальність за контрабанду, а в середині липня його було прийнято парламентом за основу. Досі, до набрання запропонованого президентом документа чинності, реальне покарання «світить» лише тим контрабандистам, які «ганяють» через кордон зброю, наркоту, радіоактивні матеріали тощо. За «мирний» нелегальний вантаж – за великим рахунком, легкий переляк. Головний слуга народу начебто цілком справедливо пропонує обкласти контрабандистів, які орудують у великих масштабах, драконівськими штрафами і садити їх у в’язницю. Законопроект також передбачає можливість перекрити «сірий» імпорт, запровадивши кримінальну відповідальність за недостовірне декларування вантажів.
Зміст запропонованого Зеленським документа, схваленого парламентом у першому читанні, викликав критику як з боку бізнесу, так і фахівців з митного права. І з нею важко не погодитись, оскільки підхід «всіх саджати», закладений у законопроекті, з одного боку, збільшує можливості «органів» щодо «вилікування» учасників зовнішньоекономічної діяльності. З іншого – не усуває корупційну вертикаль, що йде від митного посту до кабінетів на Печерських пагорбах, якою циркулює потік «кешу», зібраного на митниці. Адже «схематоз» митників і без ініціатив президента давно підпадає під цілий букет статей Кримінального Кодексу. Але перспектива «відсидки», як показує практика, не надто лякає корупціонерів на митниці.
І тут проблема не в персоналіях, а в системі, що склалася. Точніше екосистемі. Як і в будь-якій природній екосистемі, такій як, наприклад, озеро або ставок, в митній екосистемі кожна особа виконує свою функцію, основне призначення якої – збереження власного виду та підтримання існування в рівновазі системи, поза якою вид приречений на вимирання. Особи зокрема і види взагалі заради виживання змушені боротися за ресурси (у нашому випадку ресурс – це гроші), або конкуруючи за них або вступаючи в симбіоз один з одним. Як правило, комерсант хоче платити менше мит та інших зборів, а митниця корумпована просто хоче грошей, і, набравши симбіозу, ці два види приходять у стан, коли комерсант таки платить менше, але й митнику теж. Внаслідок такого симбіозу комерсант може продовжувати працювати, корумповані митники – оновлювати особисті автопарки та будувати заміські вілли, їхній політичний дах – накопичувати ресурси для майбутніх виборчих компаній. І при цьому до держбюджету стабільно тече фінансовий потік розміром десь 360 млрд грн на рік, з якого черпають інші корумповані види, та ще й перепадає на армію, медицину, освіту, пенсії тощо.
Тому не дивно, що «слуги народу» однією рукою пишуть красиві нібито антикорупційні законопроекти, а іншою запускають у митний «став» вкрай підозрілих персонажів.
Михайло Бурдейний, пригода на дорозі та місце біля Рябікіна
Останній гучний скандал, пов’язаний із цими «природними процесами» на митниці, вибухнув кілька місяців тому, 4 червня, коли Держбюро розслідувань зупинило та обшманало авто Михайла Бурдейного, начальника зміни митного поста Ягодин Волинської митниці .
У машині митника оперативники ГБР виявили $704,3 тис. кешу. Як заявило тоді відомство, Бурдейного «цапнули» у рамках розслідування масштабних зловживань посадовцями Волинської митниці.
«Схему організували співробітники керівної ланки Волинської митниці, — було сказано в заяві ГБР. — Начальник митного посту систематично збирав та акумулював у себе отримані гроші, частину яких розподіляв між іншими правоохоронними структурами».
Пікантність ситуації в тому, що Михайло Бурдейний, якого місцеві ЗМІ називають «смотрящим» за Волинською митницею, входив до сотні митників, яких відсторонили від служби згаданим вище «антиконтрабандним» рішенням РНБО. Примітно, що за наказом Ради нацбезпеки та оборони Державна митна служба розпочала службову перевірку щодо своїх співробітників, які потрапили в немилість до президента. У тому числі й щодо Михайла Бурдейного. І знаєте, що? Службова перевірка у діяльності Бурдейного жодних фактів причетності до контрабанди та корупції не знайшла, тому напередодні скандального затримання цього персонажа начальство його «реабілітувало» та повернуло на службу.
Дальше більше. Постфактум з’ясувалося , що й самого затримання Бурдейного начебто не було зовсім. Мовляв, зупинившим його «гебеєрівцям» Михайло Бурдейний заявив, що 704 «косарі» його просто попросив перевезти знайомий бізнесмен, і незабаром знайшовся «комерс», який підтвердив слова митника. Тому його відпустили з миром. І такий благополучний результат для Бурдейного може побічно говорити на користь вельми хиткої, але версії, що має право на життя, згідно з якою ГБР не так ловило цього митника, скільки зривало операцію СБУ з упіймання вищого керівництва персонажа.
І тут ми перейдемо до найсмачнішого. Буквально наступного дня після того, як ГБР чи то затримало, чи то просто зупинило Бурдейного на дорозі, головний редактор інтернет-видання Цензор.НЕТ Юрій Бутусов опублікував дуже цікаву колонку. До тексту додавались цікаві фото з прикріпленими до пачків «налу» записками, що красномовно говорять про те, що «бабло», що перевозиться Бурдейним, прямувало не до його знайомого бізнесмена, а до «комерсантів» у погонах, наділених великими владними повноваженнями. При цьому, посилаючись на власні джерела, «близькі до слідства», журналіст припустив, що основна частина суми з бардачка Бурдейного, а саме $600 тис., призначалася в.о. директора Департаменту профілювання ризиків держмитної служби Олександру Щуцькому.
Заради справедливості слід зазначити, що часом компромат з «інформованих джерел», який ретранслює Бутусов, виявляється, образно кажучи, протухлим. Та й сам журналіст наголошує, що у цьому випадку немає підстав однозначно звинувачувати митного начальника. Однак подальша поведінка Олександра Геннадійовича принаймні у автора цих рядків викликала підозру, що припущення про причетність Щуцького до історії з Бурдейним народилося таки не в голові Бутусова, а «оперів», які "розробляють" Волинську митницю.
«Цілком очевидно, що це марення і якихось підтверджень цьому немає і бути не може», — заявив Щуцький, коментуючи нібито свою причетність до «грошей Бурдейного».
Проте, якщо «товсті» натяки журналіста є «повним маренням», навіщо Олександр Щуцький взагалі на них реагує? Більше того, реагує надто болісно і голосно.
Невдовзі після інциденту з Бурдейним на дорозі Олександр Щуцький, за його словами, особисто попросив «шефа» Державної митної служби Павла Рябікіна провести службове розслідування щодо його, Щуцького, причетності до корупції, і на час цього розслідування усунути його з посади директора Департаменту. Що Рябікін і зробив 9 червня.
Вже наступного дня після «самоусунення» Олександра Геннадійовича з посади, 10 червня, він вибухнув в інтернет-виданні «РБК-Україна» розлогим інтерв’ю, суть якого зводиться до того, що він, Олександр Щуцький, добрий і ні в чому не винен. І що за поширенням інформації про причетність Щуцького до темних справ стоять контрабандисти, які розв’язали проти чесних непідкупних митників інформаційну війну.
Найцікавіше, що інтерв’ю це, досить нудне і несе мізерне інформаційне навантаження, розтягнули на замітки багато провідних інтернет-ЗМІ. Що вказує на ймовірність того, що робилося це в рамках скоординованої інформаційної кампанії, яка проводиться на комерційній основі. Простіше кажучи, напевно, сам Щуцький платив гроші за хвилю позитиву на підтримку самого себе.
Через кілька днів після першої інформаційної хвилі, Олександр Щуцький «накинув на вентилятор» через свою ФБ-сторінку (його пости теж розтягли на нотатки), записавши відеозвернення до нібито замовника інформаційних атак, якого начебто особисто знає. «Моє просте прохання та пропозиція – не витрачати гроші на медіавійну, – заявив Щуцький. - Купи собі квиток у свій Дубай - і звалюй!
Але через кілька днів наш герой проговорився, що неясно уявляє, кого напередодні «відправляв» у Дубай. У своєму відео-інтерв’ю проекту «Politeka» на запитання ведучого, хто ж той негідник, який розв’язав проти чесного митника медіавійну, Олександр Щуцький відповів приблизно таке: «Це може бути будь-який контрабандист, якому я заважаю жити».
Автор цих рядків ризикне трохи не погодитись з Олександром Геннадійовичем. Це може бути не якийсь контрабандист, а будь-який колега Щуцького, що поклав око на ті самі грошові потоки, на які претендує наш герой. Або висловлюючись термінологією екосистем, особа, що конкурує з ним за ресурси.
Моє припущення будується на часі, коли почали підніматися інформаційні хвилі проти Щуцького. Перша пішла навесні минулого року, після того, як зі звільненням Максима Нефьодова «осиротіло» крісло голови Державної митної служби. Говорять, що голова парламентської фракції «Слуги народу» Давид Арахамія «сватав» на вакантне місце саме Олександра Щуцького, який на той час очолював Чорноморську митницю. Але голові Офісу президента Андрію Єрмаку був ближчий і зрозуміліший адвокат Павло Рябікін, який піднаторів на держслужбі, а Щуцькому «виторгували» втішний приз – посаду директора Департаменту профілювання ризиків.
Але оскільки Рябікіна призначили за так званою «карантинною процедурою», а не за буквою закону, цього року мав відбутися конкурс на посаду головного митника (і, до речі, його заступників). Тому не дивно, що на нашого героя пішла друга хвиля негативу у ЗМІ. Історія з $600 тис. Бурдейного нібито для Щуцького сталася якраз за місяць до офіційного оголошення конкурсу 1 липня, що може свідчити про небажання осіб, які впливають на ГБР, бачити Олександра Геннадійовича на конкурсі в будь-якій іпостасі. За задумом ОП, конкурс у чесній боротьбі з іншими кандидатами мав виграти чинний голова митниці (тобто Рябікін), що, власне, і сталося . Втім, Олександр Щуцький навіть і не думав «підсидіти» шефа – він «балотувався» на посаду першого заступника голови Держмитної служби. Згідно з опублікованим протоколом засідання Комісії з питань вищого корпусу держслужби, Щуцький таки вийшов у фінал, поступившись лише 0,8 бала доларовому мільйонеру зі Львова, замішаному у «мутних» схемах із міською землею – Леву Козакову.
Багато грошей із нічого, прокурор-дроворуб та «шпигунська» історія на Волинській митниці
Ахіллесова п’ята будь-якого держчиновника, особливо такого, який не шкодуючи кишені та живота свого намагається здаватися чесним і непідкупним як Олександр Щуцький, – його майно. В епоху відкритих даних, як ти не намагайся довести, що живеш на одну зарплату, твоє VIP-авто разом з непристойно дорогою «дачею» рано чи пізно витягнуть на загальний огляд.
Олександр Щуцький «в’їхав» на митну службу на Bentley Continental GT 2006 року випуску вартістю від $45 тис. (понад 1,2 млн грн за нинішнім курсом). Машина була записана на 71-річного тата нашого героя. Припустимо суто сміху заради, що тато накопичив на розкішний засіб пересування з пенсії.
Наразі, судячи з останньої доступної e-декларації чиновника, його родина їздить на Tesla X75 2016 року випуску, нібито придбаною дружиною Щуцького Світланою Безкоровайною у 2019 році. У декларації митника це дітище Ілона Маска оцінюється в 341 тис. грн., тоді як ринкова вартість аналогічної машини того ж року випуску стартує від 1,5 млн. грн. Також на благовірну Щуцького записано хатинку площею 400 «квадратів» в елітному районі Вишгороду під Києвом.
Однак на роботу, якщо вірити авторам «розслідувального» проекту «Гроші», Олександр Щуцький зараз їздить на Audi SQ7 вартістю близько 3 млн. грн., записаною на дуже цікаву підставну особу.
На питання про те, звідки гроші на всю цю розкіш, Олександр Щуцький завжди відповідає журналістам: мовляв, до переходу на держслужбу вкрай успішно працював у бізнесі, чим і забезпечив себе на все життя. Проте згідно з біографією Щуцького, коли він не працював на державній службі (а починав Щуцький «служити народу» ще за Кучми в Мінекономіки), він не працював практично ніде. Олександр Щуцький стверджує, що насправді він жив із надання бізнес-консультацій. Журналісти проекту «Наші гроші з Денисом Бігусом» з’ясували, що це таки правда. Однак серед вдячних клієнтів Олександра Геннадійовича, яких він обслуговував якраз напередодні працевлаштування на митниці, опинилися персонажі, які ходять під «криміналкою» за контрабанду.
Починав свою митну кар’єру Олександр Щуцький у 2016 році, причому там, звідки йому «прилетів» недавній скандал із Бурдейним – на Волинській митниці (якщо конкретніше – на митному посту «Луцьк», з якого він навіть на деякий час перескочив на посаду заступника начальника регіональної митниці). Прослужив там він недовго – трохи більше року, але його перебування на Волині супроводжувалося неабияким скандалом із сюжетними вкрапленнями шпигунського трилера, відлуння якого можна почути досі (якщо покопатись у судовому реєстрі).
На момент раптової та дещо таємничої появи Олександра Щуцького на Волинській митниці нею правив із приставкою «в.о.» Віктор Кривицький – вражаюча креатура тодішнього прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.
За кілька місяців до приходу Щуцького на 6 квітня 2016 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань з’явилося кримінальне провадження № 42016031110000015 щодо посадових осіб Волинської митниці на чолі з Кривицьким за фактами незаконного поводження зі спецобладнанням для отримання інформації (тобто "прослушки"), зловживання владою, службового підроблення та отримання неправомірної вигоди.
У вересні того ж року, коли Олександр Щуцький уже розпочав виконання своїх службових митних обов’язків на Волині, слідчий реєструє кримінальне провадження № 42017030000000371 за ст. 182 КК – порушення недоторканності приватного життя. Зараз ця справа вже слухається у суді . Обвинуваченим у справі проходить Віктор Кривицький, потерпілими – Олександр Щуцький та його найдорожча дружина Світлана Безкоровайна. Так, виходить, що Кривицький шпигував за родиною свого колеги. Але про все по порядку.
Справа № 42016031110000015, яка про зловживання владою та отримання неправомірної вигоди, тихо «дрімала» на столі у слідчого аж до того моменту, поки 2017 року не розпочалася боротьба за посаду начальника Волинської митниці. 17 серпня 2017-го в Ковелі Віктора Кривицького ловлять нібито на отриманні «відкатів» від своїх підлеглих у розмірі $50 та €50, також при обшуку машини начальника митниці знаходять «підозрілі» $500 та €500. Кривицького закривають у СІЗО, з якого він, втім, за три дні виходить за рішенням суду . Крім отримання мікроскопічних «відкатів» від підлеглих Кривицького також звинувачували у завданні державі збитків у розмірі 300 тис. грн. шляхом нібито співучасті у продажу нерозмитненого комбайна.
Ця справа згодом посипалася в суді, Віктор Кривицький відсудив у держави компенсацію, встиг трохи покерувати Держмитною службою у статусі «в.о.» і пішов із хлібного місця лише після приходу «зелених». Також зазначу, задля справедливості, що успішний відхід Кривицького від кримінальної відповідальності за смішними звинуваченнями свідчить, на жаль, не стільки про непідкупність даного персонажа на своїй посаді, а скоріше про стабільність рівноваги, досягнутої видами в митній екосистемі. Адже прокурори та слідчі як види не в змозі видобувати в цій екосистемі ресурси собі на їжу самостійно, а лише у симбіозі з митником.
Але в контексті нашого дослідження в історії із Кривицьким, звичайно ж, нам найцікавіший Щуцький.
Незабаром після виходу із СІЗО Віктор Кривицький заявив , що проти нього ведеться цілеспрямована кампанія, організатор якої – на той момент генеральний прокурор України Юрій Луценко. За словами Кривицького, його пригнічували кримінальною справою на користь Олександра Щуцького. За яким нібито стояв Олександр Луценко, старший син тодішнього генпрокурора та друг пана Щуцького.
Звинувачені у корупції чиновники часто переводять стрілки на інших, висуваючи часом безглузді зустрічні звинувачення. Але, як випливає з кримінального провадження № 42017030000000371, Кривицький стежив за Щуцьким і, мабуть, принаймні про дружбу останнього з генпрокурорським чадом знав достовірно.
Інше питання, який мотив був у Луценка-молодшого просити свого тата брутально «посунути» Кривицького заради Щуцького? Який взагалі інтерес родини екс-генпрокурора на митниці? Відповідь досить проста: контрабанда. Вже не перший рік в інтернеті циркулюють чутки, що рідня Луценка нібито може стояти за незаконним вирубуванням лісу та «сірими», а також відверто «чорними» схемами експорту української деревини до країн ЄС. Зокрема, йшлося про вивезення товарних цілком придатних для виробництва меблів деревини під виглядом дров для опалення.
Чутки ці наприкінці 2019 року вилилися у кримінальне провадження №42019060000000060 , яке зараз веде Державне бюро розслідувань. Розслідування ведеться (цитую) «щодо групи осіб з ознаками організованості та з корумпованими зв’язками, до складу якої входять керівники комерційних структур, посадові особи державних підприємств лісової галузі, які мають статус правоохоронного органу та посадові особи Житомирської митниці ДФС (реорганізовано шляхом приєднання до Київської митниці Держмитслужби); члени зазначеної групи за попередньою змовою між собою налагодили схему розкрадання державних лісових ресурсів на території лісових господарств Житомирської області шляхом проведення незаконних порубок лісу, переробки деревини з подальшим експортом її за межі України». У справі фігурують принаймні одна фірма, де Луценко Олександр Юрійович був (на момент відкриття виробництва) бенефіціаром – «Нор Тун» .
Погодьтеся, у цьому контексті пригоди Щуцького на Волинській митниці заграли новими яскравими фарбами. До речі, в одному з торішніх інтерв’ю Олександр Щуцький визнав, що претендував на крісло Кривицького, щоправда, і словом не сказав про всі драматичні перипетії. І досі як риба мовчить про те, що нині його колишній шеф та конкурент у боротьбі за посаду начальника митниці ходить під судом за безцеремонне втручання у його, Щуцького, приватне життя. Напевно, щоб уникнути зайвих розпитувань щодо того, що Кривицький шукав і таки знайшов.
Після скандалу на Волині покровителі нашого героя спробували влаштувати його начальником Закарпатської митниці, але цьому вкрай чинив опір тодішній губернатор області Геннадій Москаль. Щуцького трохи, десь із місяць, помурижили на Луганській митниці, після чого перекинули на Сумську, де він «мерзнув» до приходу до влади «слуг народу» у 2019 році. Комусь із нових господарів життя (кажуть, Давиду Арахамії) цей персонаж дуже сподобався, тому у жовтні 2019-го його висмикнули начальником дуже хлібного місця – Чорноморської митниці, яка контролює найбільші порти країни. Потім, як ви вже знаєте зі сказаного вище, його потягли на верх, де він потрапив у саму середину внутрішньовидової боротьби.
І нам немає важливої різниці, хто у ній переможе – Щуцький чи якийсь жирний карась. Але, погодьтеся, часом спостерігати за сутичкою у ставку буває цікаво.
Андрій Карпінський, редактор проекту CRiME , спеціально для «ОРД»
