Скандальна угода Недяка: як музейник отримав 70 гектарів за ціною однокімнатної квартири

Скіфські й половецькі баби, археологічні артефакти, десятки тисяч інших унікальних об’єктів історичної спадщини та майже 70 гектарів землі, і все це – фактично за безцінь. Приватна збірка Володимира Недяка привернула увагу медіа, оскільки в музейних колах про неї відкрито говорять як про "культурне мародерство". Як колекціонеру вдалося отримати земельний наділ за ціною оренди однокімнатної квартири на околиці столиці?

Та чому Міністерство культури фактично закриває очі на ймовірне привласнення Володимиром Недяком національних скарбів, а музей історії Києва не перевіряє документи на "приватні" експонати?

Володимир Недяк відомий у культурних колах як власник приватного історико-етнографічного музею та видавництва "Емма". Експрезидент Віктор Ющенко особисто вручав йому премію Шевченка. Експремʼєрка Юлія Тимошенко приїздила купувати у нього книгу для Левка Лук’яненка. Чинному голові держави Володимиру Зеленському на день народження депутати від Слуги народу подарували його книгу. І про все це Недяк розповідав журналістам особисто.

Але от про ймовірні зв’язки з країною-агресором колекціонер промовчав. Хоча, як стверджують інсайдери-мистецтвознавці, більшість покупців пана Володимира походять з росії – експонатами нібито цікавились навіть представники диктатора путіна. І ймовірно саме туди нелегально можуть вивозитись унікальні експонати.

Сам Недяк називає свою колекцію "приватною власністю" і стверджує: може робити з нею, що заманеться.

Цьогоріч навесні в Музеї історії Києва відбулась виставка, на якій були представлені й артефакти з зібрання самого Недяка.

"В тому, що державний музей виставляє щось із приватної колекції, немає нічого дивного. Але нас зацікавило: чи надав власник бодай якісь документи, які б висвітлювали факти походження цих предметів у його колекції? Інакше кажучи: яким чином і наскільки законно вони йому дісталися? Щось на кшалт сертифікату аутентичності", – коментує журналістка Марія Винниченко.

Відтак СтопКор спрямував запит до Музею історії Києва з проханням надати підтвердження легальності колекції, яку вони додали до своєї виставки.

Проте протягом місяця жодної відповіді редакція так і не отримала. Хоча прессекретарка установи запевнила репортерів, що відповідь готується. Проте, пізніше у музеї заявили, що скан запиту їм начебто не підходить. Хоча для інших державних органів, таких як САП, НАБУ, Офісу Генпрокурора тощо, це чомусь не було проблемою. Тож стопкорівці привезли до музею оригінал. Але отримати бодай якусь відповідь це поки так і не допомогло.

Читайте по темі: В Україні ідентифікували чергову картину, викрадену окупантами із Херсонського музею

Отже, журналісти вирушили безпосередньо до музею, аби особисто поспілкуватись із його керівництвом. Директорка Діана Попова зʼявилася на робочому місці ближче до обіду. Далі без купюр наводимо цікаві фрагменти діалогу з музейницею.

– Нас цікавить, чи ви перевіряли документи у Недяка, коли він взяв участь у виставці "Світло Воскресіння"?

– Звісно ні, і ми не маємо це робити.

– Тобто ви не перевіряєте, хто виставляється у вас: чи чорні археологи, чи з чорного ринку придбані артефакти?

– Ніколи. Я роблю експозиційний ряд, і мені важливо повністю його доробити. Мені потрібна певна кількість експонатури. І я знаю, де її взяти, і беру.

– Тобто вас не цікавить звідки воно, чи легально воно?

– Абсолютно, абсолютно.

Репортери вирішили поцікавитись одним з предметів, наданих Недяком для виставки.

Це Євангеліє 17-го століття. Ще в 2002 році була опублікована новина про викрадення такого Євангеліє з храму в селі Костеїв, що на Львівщині. Представники СтопКору звʼязались з керівником Церкви. І серед різних фото з виставки він впізнав схоже до того, яке зникло з його храму.

Наразі ми все ж чекаємо офіційної відповіді від музею Києва. Адже співпраця цієї установи і Недяка триває давно.

Читайте по темі: Колишній власник «Імексбанку» Леонід Клімов має виплатити НБУ 309 мільйонів гривень

Один з таких прикладів стосується видавництва "Емма", яке належить приватному колекціонеру. Музей заплатив йому 76 тисяч гривень за півтори сотні буклетів. Тобто за один – понад пів тисячі.

"Ми зателефонували декільком фірмам, які займаються поліграфією, і попросили порахувати вартість подібних брошюр. Тобто буклет на 16 сторінок А4 кількістю 150 штук. найбільша запропонована нам ціна – 180 грн, це втричі менше за екземпляр від типографії Недяка. І це з урахуванням якісного паперу та друку, чого в цьому випдаку ми не помітили", – наголошує авторка розслідування.

Чому ж колекціонеру заплатили аж на 50 тисяч більше? Можна припустити, що не обійшлося від так званих "відкатів" і відмивань коштів. У підсумку державні гроші могли осісти у приватних кишенях. Хоча на таку суму можна було б, наприклад, придбати цілих три дрони для знищення російських танків.

Ще один цікавий момент – оренда землі для приватного музею Недяка.

Йдеться про 67 гектарів за 11 500 грн на місяць. Тоді як середня ринкова вартість місячної оренди такої нерухомості ще станом на 2016 рік становила 140 тисяч гривень. А за 11,5 тисяч можна винайняти хіба що однокімнатну квартиру у віддаленому районі Києва.

Але більш важливо навіть не це, а те, що на цій землі просто під вітрами, дощем і снігом стоять легендарні скіфські баби. Причому Міністерство культури про це приватне зібрання археологічних пам’яток в курсі. Однак жодним чином не реагує.

"Знахідки підлягають передачі на зберігання. З моменту виявлення і до передачі на зберігання згідно із законодавством України знахідки охороняються державою нарівні з об’єктами музейного фонду України", – ідеться у відповіді Мінкульту

І навіть, якщо такі знахідки як скіфські та половецькі баби перебувають у володінні або користуванні окремих осіб, Міністерство культури перераховує в цій же відповіді низку вимог.

"Звичайно, що це ті пам’ятки, артефакти, які мають бути в музеях або законсервовані на місці, залежно від, наприклад, заповідника, але не мають перебувати в приватній власності", – вважає науковий співробітник Національної академії наук України Вячеслав Баранов.

Та повернімося до "Емми" – видавництва Недяка та його судових спорів.

Раніше СтопКор вже розповідав, що наразі триває судовий процес між музейником та Національною академією образотворчого мистецтва та архітектури, де навчався і сам Недяк.

"Найбільшу тривогу викликає те, що він знаходиться в навчальному корпусі і невідомо, як його (приміщення – ред.) використовує, але не використовує для видавництва. Для збереження культурних цінностей, художніх творів, скульптур, старожитностей. Я особисто з членами комісії двічі був в цих приміщеннях. На свої очі все це бачив. І пан Недяк якраз підтверджував, показував, вихвалявся своїми надбаннями, своїми можливостями, як він це зберігає, збирає. І тут воно знаходиться", – стверджує уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції НАОМА Микола Корецький.

На четвертому поверсі тієї ж будівлі розташована кафедра реставрації, і, як повідомляє ексзаступник ректора академії, він на власні очі бачив, як там відновлюють предмети невідомого походження.

Під час моніторингу "Емми" важко не звернути увагу й на низьку фінансову ефективність підприємства або навіть його збитковість.

Тож про це журналісти вирішили запитати самого Недяка. У відповідь почули: не все де-факто – де-юре.

"Ви помиляєтесь. Те, що ви могли познаходити офіційно– воно не завжди те, що ви бачите", – заявив пан Володимир.

Але "Емма" не просто не звітує перед державою – три роки вона взагалі нічого не видавала. Принаймні офіційно.

"Був від мене запит до Книжкової палати України, яка підтвердила, що протягом п’яти років ніяких видань у видавництва не було", – наголошує Микола Корецький.

Варто згадати й що наразі Золотоніський відділ поліції Черкаської області розслідує кримінальну справу стосовно законності колекції Недяка.

Тож стопкорівці підготували і надіслали звернення до голови Національної поліції України, оскільки розслідування може охоплювати значно ширшу територію, ніж одна область.

"І ось тут настає колізія правова, оскільки законодавець з одного боку, передбачив, що археологічні пам’ятки є власністю держави, і це абсолютно звичайна позиція, яка ґрунтується на римському праві і на тому, що все, що знаходиться в землі, є власністю народу і держави. З іншого боку, законодавець жодним чином не обґрунтував це щодо стану саме археологічних речей. Грабіжників ("чорних археологів" – ред.) дуже важко притягнути до відповідальності", – зазначає Вячеслав Баранов.

Отже, ми продовжимо стежити за перебігом справи й сподіваємось, що компетентні правоохоронні органи дадуть належну оцінку цій історії.

СтопКор