Путін захищає «рускій мір» в Україні руйнуванням церков. Чи приведе це до зникнення московського патріархату

Путін захищає «рускій мір» в Україні руйнуванням церков. Чи приведе це до зникнення московського патріархату
Путін захищає «рускій мір» в Україні руйнуванням церков. Чи приведе це до зникнення московського патріархату
За два місяці повномасштабної війни Українська православна церква, що належить до російської церкви, втратила понад сотню парафій. Мова не лише про зруйновані храми, а й про активний процес переходу до Православної церкви України.

Журналісти hromadske побували в місті Червоноград на Львівщині та поспілкувалося з отцем Ігорем Деркачем: він сам ініціював перехід своєї парафії до ПЦУ. Що його стримувало від цього раніше, і чи вважає він свою колишню церкву інструментом у руках ворога, — читайте в матеріалі видання.

Вторгнення кремля та масові вбивства цивільних лише посприяли відмовам священнослужителів і громад від будь-яких юридичних зв’язків з росією. Нині відомо про перехід до ПЦУ 134 парафій. Частина з них перейшла лише громадою, без настоятелів — ті не підтримали рішення парафіян.

Для порівняння: протягом шести місяців після Об’єднавчого собору, який відбувся у грудні 2018 року, з УПЦ МП до ПЦУ перейшло близько пів тисячі парафій. Далі цей процес фактично зупинився, і з травня 2019-го по лютий 2022-го до ПЦУ приєдналися лише три десятки храмів московського патріархату.

Зруйнована Вознесенська церква московського патріархату у селі Лукашівка Фото: Андрій Новіков eiqrqidzqiddhroz

Обшуки в храмах

У перші тижні повномасштабної війни до 38-річного настоятеля Свято-Покровського храму Ігоря Деркача завітали співробітники Служби безпеки України.

«Вони прийшли до храму. З автоматом, хоча не можна зі зброєю заходити. Казали, що то перевірка храмів. На запитання, чи є в мене зброя, кажу: “Так, є. Ось на престолі Євангеліє — це одна зброя, хрест лежить — друга зброя. Це все моя зброя”. Я не ображався і не боявся, мені нема чого боятися. Я їм сказав, що, мовляв, хоч щонеділі приходьте», — розповідає hromadske священник.

о. Ігор Деркач, настоятель Свято-Покровського храму в Червонограді Фото: Олександр Ференс

На початку війни перевірки храмів УПЦ МП відбувалися масово. В соцмережах поширювалася інформація про знайдену в церквах зброю та боєприпаси, втім, згодом і поліція, і саме церковне керівництво ці повідомлення спростувало.    

Менше з тим, за чотири роки до наступу росії СБУ таки знаходила зброю в запорізькій організації, пов’язаній з УПЦ МП. Крім того, за два місяці війни з’явилося вже кілька офіційних повідомлень про затриманих у Києві та Сєвєродонецьку священнослужителів УПЦ МП, які листувалися з російськими спецслужбами чи військовими та передавали інформацію про дислокацію українських військ або координати блокпостів.  

«Особисто я таких не знаю, хто б допомагав ворогу. Але якщо в сім’ї десять дітей і одна дитина неблагополучна, недобра — це не означає, що й решта девять дітей погані», — каже Ігор Деркач на питання про використання росією представників УПЦ МП у війні проти України.

Приєднання до ПЦУ

«Вісім років триває придушення та винищення людей на Донбасі; вісім років страждань і весь світ мовчить — що це означає?», — так заявляв глава російської православної церкви Кирило. А згодом він благословив російську армію на «спецоперацію». 

Кирило фактично повторив тези путіна, але для священника з українського містечка, Кирилового підлеглого, це виявилося за межею добра і зла. 17 березня парафія Свято-Покровського храму міста Червоноград офіційно увійшла до складу Православної церкви України. Це ініціював сам отець Ігор. Він переконує: візит СБУ тут ні до чого. 

«Остання крапля — це коли патріарх Кирил почав багато розказувати зайвого проти українського народу та благословляти на війну», — наголошує священник.

На питання про те, чому ж він раніше не наважувався розірвати стосунки з церквою, яку очолює одіозний і відданий путіну Кирило, отцю Ігорю відповідати емоційно тяжко. Він часто робить паузи.

«Ну, мені раніше міг хтось закинути, чому я не перехожу — що це московська церква, що вона дає гроші на москву чи фінансується з москви. Але мені москва нічого не давала, і я на москву нічого не дав. Якщо хтось і давав ці кошти, то я за ті кошти не відповідаю. Я завжди казав, що ми — українці, я в Україні народжений, маю український паспорт і люблю свою землю. Ми тут завжди молилися за президента, за уряд, за український народ і за українське військо. І я ніколи росіян не виправдовував, і не виправдовував президента росії, бо це дійсно є війна, це є злочин проти українського народу».

Коли ж питаю, чи війна почалась зараз, чи вісім років тому, і чи не думав він ще тоді покинути УПЦ МП, отець Ігор знову робить паузу і відказує: «Але чому в нас її офіційно не називали війною, а АТО? Лише зараз почали називати війною. Хоча фактично війна справді почалася ще вісім років тому».

Свято-Покровський храм в Червонограді, Львівська область Фото: Олександр Ференс

«Ми не були російською церквою!»

Парафіяни храму не такі принципові, як отець: для них відлучення від російської церкви не було критичним. 

«То всі питання до отця, ми просто за отцем. Знаєте, є стадо, а є пастир», — каже чоловік середнього віку, що пробігає повз. Далі говорити відмовляється. 

«Підтримали, бо діватися не було куди. Сказали перейти, і все», — каже ще один парафіянин, однак додає, що він не проти, «бо бачите, яка ситуація», — очевидно, має на увазі війну.

«Я в політику не граюсь», — заявляє літня парафіянка. А коли я питаю, чи їй не принципово, кому підпорядковуватися — хоч би й російській церкві, різко відповідає: «Та немає [в Україні] тепер російських церков, які російські, ви шо?!»

«Наша церква і раніше була українською, вона не була російською!» — втручається інша пані.

«То навіщо було тоді переходити, якщо вона була українська?» — питаю її.

«Я не знаю, кому було то потрібно. Ми весь час були українцями і будемо українцями», — відповідає жінка.

Свято-Покровський храм на околиці Червонограда, Львівська область Фото: upc.lviv.ua

«Були такі часи, що було як було, а тепер підійшов такий момент добрий, і слава Богу, що ми перейшли. Бо бачите, що робиться [війна]. Навіть якщо хтось не хотів раніше, то тепер усі перейдуть», — з усмішкою каже ще одна жінка. Вона є парафіянкою Свято-Покровського храму ще з 90-х років. Додає, що різниці з переходом до ПЦУ вона не відчула: і священник «той самий, і служба така сама».

Отець Ігор Деркач каже, що завжди проводив літургії українською мовою, а не старослов’янською, як це заведено в храмах УПЦ МП, і запевняє, що ще задовго до повномасштабної війни перестав поминати Кирила. Однак він проти повної заборони УПЦ МП в Україні: «Так можна багато церков позабороняти. Існують різні секти, але я не йду і не забороняю. Якщо буде заборона — буде ще більше ворожнечі, бо не може бути кілька автокефальних церков в одній державі. Ми зараз маємо зробити все, щоб закінчилась війна, а вже тоді вирішувати і приймати відповідні закони». 

Відректися від Кирила. Чи автокефалія — вихід? 

Після початку великої війни в багатьох храмах УПЦ МП припинили молитися за главу РПЦ Кирила.

«Багато священиків і навіть єпископів припинили поминати патріарха Кирила. Щонайменше 15 єпархій із 53 церков заявили про припинення поминання. Те, що робить патріарх — це його особистий гріх», — заявив у коментарі «Радіо Свобода» речник УПЦ МП, протоієрей Микола Данилевич.

У перший тиждень вторгенння семеро священиків УПЦ МП відкрито закликали українське духовенство розірвати всі юридичні стосунки з російською церквою.

«Ми вважали вас [патріарха РПЦ Кирила] батьком, а ви виявилися гіршим за вітчима. Бог вам суддя. Я звертаюся до свого настоятеля Блаженнішого митрополита Онуфрія з проханням ініціювати скликання помісного собору УПЦ, на якому порушити питання про недоречність перебування у складі московського патріархату і зміну канонічного статусу нашої церкви», — заявив з-поміж інших Петро Семащук, настоятель київського храму Феодора Освяченого.

Сам глава УПЦ МП Онуфрій поки що не висловив свою думку щодо можливості та доцільності розірвання стосунків з РПЦ — лише попросив путіна припинити війну, порівнявши її з гріхом Каїна, «який із заздрощів убив свого рідного брата», і цим вкотре наголосив, що ми нібито є «братськими народами». 

Для визначення майбутнього Української православної церкви та можливої зміни юрисдикції слід зібрати собор — тобто збори церковного керівництва. За словами речника УПЦ МП Миколи Данилевича, це неможливо, поки тривають бойові дії. 

Та чи наважиться керівництво УПЦ МП на повне відмежування від РПЦ і проголошення автономії або ж автокефалії? 

«Їм простіше перейти в ПЦУ, бо з автокефалією вони опиняться в такому ж становищі, в якому ми були до 2018 року», — зауважив у коментарі hromadske митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.

Нагадаємо, що попередниця Православної церкви України (Українська православна церква Київського патріархату) так само виникла з бажання отримати незалежність українського православ’я від російської православної церкви. Однак вона не мала канонічного статусу, і лише за двадцять шість років по тому Вселенський патріарх Варфоломій вручив Томос про автокефалію новоствореній Православній церкві України.

«Така автокефальна УПЦ залишиться в повній міжнародній ізоляції, на кшталт тієї, яку ще нещодавно мала УПЦ Київського патріархату. А до Вселенського патріарха ця Церква звернутися по Томос не зможе, оскільки, за канонами, одному народові два Томоси не видаються», — пояснює Олександр Саган, керівник відділу релігієзнавства Інституту філософії НАН України.

Храм Ярослава Мудрого на столичних Березняках, який перейшов з УПЦ (МП) до ПЦУ Фото: Фейсбук Храму Ярослава Мудрого

На що чекає схід України?

УПЦ МП має понад 12 тисяч парафій — найбільше поміж церков України. ПЦУ має близько 7 тисяч парафій. Разом із цим соціологічні дослідження свідчать, що станом на середину 2021 року 39% православних українців вважали себе парафіянами Православної церкви України, і тільки 16% назвалися парафіянами московського патріархату. 

Втім, показово, що кількість парафій УПЦ МП після 2014 року збільшилась майже на пів тисячі — це спростовує звинувачення російських пропагандистів в тому, що Україна переслідує церкви московського патріархату. Ба більше: протягом трьох із половиною років від створення автокефальної Православної церкви України до її підпорядкування перейшли лише сімсот парафій УПЦ МП. Це менш як одна десята.

В останні два місяці до ПЦУ в основному переходили храми на заході та в центрі України. Що ж до півдня та сходу, де досі тривають постійні обстріли російської армії, — там активної зміни церковного вектора не спостерігається. 

«Я знаю, що в Дніпропетровській та Запорізькій єпархії відбувається протести духовенства з низів. Проте їх ніхто не висвітлює, єпископи замовчують цю позицію. Але рух є. Просто деякі з ієрархів думають, що, можливо, буде повна окупація чи навіть перемога цієї орди, тому їм краще себе не дуже проявляти», — так пояснює пасивність митрополит ПЦУ Львівський і Сокальський Димитрій.

На думку релігієзнавця Віктора Єленського, керівництво УПЦ МП зараз просто сподівається, що «шок від війни» та людське обурення минуть і можна буде знову нічого не змінювати, як і у 2014-му. 

«Тому не треба чекати. Треба просто внести зміни до закону, якими оці структури будуть заборонені як колаборанти, як структури, що співпрацюють з державою-агресором», — каже Єленський.

Заборона недієва?

Наприкінці березня у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про заборону московського патріархату на території України.

Документ передбачає, зокрема, що з моменту його ухвалення все майно церкви упродовж 48 годин має бути інвентарізоване й націоналізоване.

«Однією з головних підвалин загарбницької ідеології москви упродовж тридцять одного року незалежності України залишається філіал російської православної церкви в Україні, який продовжує прикриватись назвою “Українська православна церква”. До війни ця організація масштабно просувала ідеї “русского міра”, “братства” з Росією, розпалювала внутрішню ворожнечу в українському суспільстві на релігійному ґрунті», — йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

Його авторкою є позафракційна депутатка від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Оксана Савчук. Наразі видається малоймовірним, щоб на цей законопроєкт пристала більшість — зрештою, в парламенті до конфліктних церковних питань завжди ставилися з обережністю, пересторогою і намагалися їх оминати.

Релігієзнавець та директор ГО «Центр релігійної безпеки» Дмитро Горєвой не бачить сенсу в ухваленні законопроєкту, «який не працюватиме».

«Навіть якщо закон ухвалять і діяльність РПЦ заборонять, а в якомусь селі виконувати його відмовляться, віряни не розійдуться. Що робити? Хто має за цим стежити? СБУ? Зараз їм ще додати роботи в 10-12 тисячах парафій по всій Україні? У них роботи й так вистачає», — вважає Горєвой. 

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук уже заявив, що законопроєкт не на часі: «Будь-який закон, який вноситься до Верховної Ради і розколює суспільство, дає поштовх до появи чи активізації внутрішніх колаборантів у державі. Цього не можна допустити, тому що українська нація має бути єдиною. Будемо розбиратися з усім після перемоги».

Мар’яна П’єцух, опубліковано у виданні hromadske

Сторінка для друку

Коментарі:

comments powered by Disqus