Битва за Бахмут. Нам не вистачає стволів та снарядів

23 січня 2023 г., 15:41

Петро Гармаш     618     0

Битва за Бахмут. Нам не вистачає стволів та снарядів

Gravity point – точка зосередження основних зусиль в операції за термінологією НАТО. Основні зусилля агресор із серпня минулого року зосереджує в Бахмуті.

Навіщо? Що дасть захоплення міста? Аналізує ситуацію на фронті  Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій у виданні  LB.ua 

Для розуміння масштабів подій: Бахмут – місто площею 42 км2, 71 тисяча жителів до початку боїв, зараз – десь 15 тисяч, зруйновано близько 60% забудови. До адмінкордону Донецької області по лінії схід-захід – 90 км, до північної околиці Донецька – 55 км по прямій. За останній місяць в боях за місто розмірами десь 7 на 6 км противник поклав приблизно свою дивізію.

Колись тут дислокувалася 254 мотострілецька дивізія, котра у процесі демілітаризації Сходу України була переформована в 52 окрему механізовану бригаду, котра після вибуху на складі РАО стала 1282 центром зберігання озброєння і військової техніки. На початку гібридної агресії саме цей об’єкт став центром інтересу загонів Гіркіна, котрі п’ять разів намагалися оволодіти цим «островом військових скарбів». Тут, до речі, почалася коротка і брудна біографія персонажа на прізвисько Моторола.

Попри захоплення міста російськими проксі, особовий склад центру, такі самі місцеві жителі українського Донбасу, чинив гідний опір. Згодом сюди прибули десантники з Миколаєва, спецназ ВСП зі Львову і Вінниці, котрі виправили ситуацію. Жирну крапку в цій історії поставили 3-й полк спецпризначення імені Святослава Хороброго та десантники з Житомира. Сьогодні Бахмут – ППД 54-ї механізованої бригади імені гетьмана Мазепи. Тому психологічна травма, завдана в 2014-му Збройними Силами України противнику у цьому місті – не останній мотив його активності сьогодні. Навесні 2014 місцеві жителі активно підтримали оборонців 1282-го ЦЗОВТ інформаційно, їжею, водою, морально, тому у ЗСУ перед містянами також мають моральний борг.

Той, хто контролює Бахмут, контролює маршрути на Сіверодонецьк, Слов’янськ, Костянтинівку, Горлівку.

Наприкінці липня противник, діючи з позицій у Володимирівці та Клиновому, атакував підрозділи Об’єднаних сил в Покровському та Бахмутському, розпочавши рух в напрямку Соледару. На півдні ворог застрягнув на рубежі Семигір’я-Зайцеве-Торецьк. 10 серпня наші відбили потужну атаку на Підгороднє. На кінець серпня ворог оволодів частиною Яковлівки, Бахмутського та потіснив Об’єднані сили, вийшовши до Кодеми.

Стає зрозумілим, що план ворога – увірватися до Бахмуту з північного сходу від Покровського, однак мотопіхота імені гетьмана Виговського до кінця вересня стримувала противника тут і лише виконавши задачу, була відведена для відновлення. 7 жовтня противник суттєво наростивши зусилля вийшов на рубіж Бахмут-Одрадівка-Торецьк, але застрягнув у боях у Веселій Долині та Зайцевому, а за дві доби вже захопивши їх, атакував Іванград та Андріївку. Підрозділи 62-ї та 110-ї механізованих бригад зв’язали противника боями на рубежі вздовж залізничної гілки Бахмут-Горлівка.

Наприкінці листопада командування агресора усвідомило, що пробитися «в лоб» не вийде, та почало енергійніше гнати в атаку свої зграї в Яковлівці, Бахмутському, Підгородньому (північніше Бахмута) та Опитному, Андріївці, Курдюмівці (південніше Бахмута). Власно до залізничних колій противник дістався лише 6 грудня, тобто за місяць просунувся на 5-6 км на цьому напрямку.

14 грудня почалися бої на східних околицях Бахмута, наші тримають Опитне, але відступили з Курдюмівки. Варто зазначити, що Об’єднані сили відходять не в чисте поле, а на підготовлені позиції, де вже розгорнуті готові до бою сили. Не всюди це проходить гладко, адже відхід, зміна військ – складні тактичні дії, котрі потребують кропіткої організаційної роботи та чітких злагоджених дій підрозділів. Цьому вчить лише війна.

22 грудня в місті знищені всі три мости через річку Бахмутку, що ускладнило логістику та маневр військами всередині гарнізону Бахмута. Фронт все ще має лінійний характер. Противник докладає зусиль взяти під контроль дорогу Т1302 та забезпечити собі логістику з північного напрямку. У Бахмуті найманці ПВК «Вагнер», посилені мобілізованими, заходять на околиці міста, в’язнуть у приватній забудові тих околиць і стає зрозуміло, що противник не готовий до боїв у місті.

28 грудня командування противника починає перегрупування військ, посилюючи своє угруповання біля Бахмуту. Сюди перекидають з-під Херсону до п’яти БТГр зі складу 56-го та 108-го пдп 7-ї дшд. Підрозділи ПДВ розгортаються за бойовими порядками ПВК «Вагнер», тобто готові стати як резервом, так і загороджувальними загонами (пригадаємо, що в цей час розгортається медіаскандал між Пригожиним-Кадировим та Шойгу-Герасимовим). Раптом з-під Бахмуту в район Кремінної перекидають 4-а омсбр 2-го АК.

5 січня на Бахмутському напрямку командування противника зосередило БТГр 57-ї омсбр 5-ї армії Східного ВО, 51-го, 137-го пдп та 1182-й артполк 106-ї пдд, до п’яти загонів БАРС, чотири загони ПВК «Вагнер», зведену тактичну групу полку «Ахмат» (бойовики Кадирова). Але основою угруповання залишається 2-й АК (дивно, що «Народна міліція ЛНР» задіяна у «звільненні» населеного пункту на території суміжного бантустану «ДНР», хоча це все не має значення – що 1-й АК, що 2-й – з’єднання у складі 8-ї армії ЗС РФ. Ще з 2015-го. Тут діють 2-а та 7-а омсбр, 6-й омсп та чмобики розсипом, зведені в бандформування під вивісками 202-й, 206-й, 208-й стрілецькі полки мобрезерву, 11-й, 12-й, 15-й, 16-й омсб ТрО, 2224-й, 2632-й, 2736 сбмр. Бойові дії угруповання підтримують до чотирьох артдивізіонів зі складу артбригади 2-го АК.

Зауважимо, що саме ось ці підрозділи «мобрезерву» та «територіальної оборони» і використовуються в ролі гарматного м’яса попереду штурмовиків «Вагнера». Загалом сформоване угруповання з 32 БТГр, з котрих у першому ешелоні – 16-17. Почалася друга фаза боїв за Бахмут.

5 січня штурмові загони «Вагнер» та кілька рот мобиків з позицій в Яковлівці атакували позиції Об’єднаних сил північно-східніше Соледара та захопили два опорні пункти, створивши певні складнощі нашим у самому Соледарі. Найманці «Вагнера» намагалися закріпитися на східній та південно-східній околицях Бахмуту та західніше Підгороднього. Противник також спробував прорватися і південніше, в Кліщіївці – жорсткі контактні бої, росіяни рвалися на Іванівське і Часів Яр, намагалися взяти під вогневий контроль дорогу між Кліщіївкою та Бахмутом.

10 січня в районі Соледара противник спробував повністю охопити район оборони Об’єднаних сил в місті, просуваючись на Краснополівку та Красну Гору – Парасковіївку та взяв під вогневий контроль дорогу Т0513 (Бахмут-Сіверськ) поблизу сіл Благодатне та Сакко і Ванцетті. Постачання оборонців Соледара ускладнилося.

Але західніше Соледара вже давно підготовлений оборонний рубіж, з котрого ЗС України тримають місто під контролем, а всі, хто намагатиметься там закріпитися, опиняться у вогневому мішку. Але ж на зоні «Вагнерам» тактику не викладають. Тому оволодіння Соледаром не наблизить агресора до блокування логістики підрозділів Об’єднаних сил у Бахмуті. Загалом захоплення цього району є вкрай сумнівним тактичним надбанням. Наступного дня до міста прибули три батальйони 106-ї пдд ПДВ ЗС РФ.

Станом на вечір 21 січня противник контролював практично весь Соледар, вийшов в районі Благодатного на шосе Т0513, веде бої на східних околицях Парасковіївки, контролював половину Красної гори, все Підгороднє, Кліщіївку, загрузнув у міській забудові східних та південно-східних околиць Бахмуту, просунувся приблизно на 3 км вздовж каналу Сіверський Донець-Донбас в напрямку Часового Яру, прорвався на ділянці між Курдюмівкою та Озерянівкою та вийшов на підступи до Олександро-Шультина.

Таким чином, очевидний план російського командування обійти Бахмут з півночі та півдня, оточити частину підрозділів Об’єднаних сил, що обороняють місто, спробувати примусити їх скласти зброю, щоб здобути принаймні хоч якусь перемогу, котру не соромно висвітлити в медіа.

Іноземні аналітики називають такі проблеми командування Об’єднаних сил в районі Бахмута та Соледара:

• – заміна військових частин, що обороняли Соледар, на Різдво, під час путінського «перемир’я»,
• – не найкраще рішення, адже 46-а та 77-а аеромобільні бригади – молоді військові частини та не повною мірою готові до дій у форматі «бригадна тактична група», хоча всі відзначають належний моральний стан та високий рівень військової майстерності українських десантників;
• – організація оборони Бахмута потребує ревізії сил, що складають гарнізон. Є скарги командирів одних українських підрозділів на своїх сусідів щодо їх компетентності. Однозначно слід приділити увагу організації взаємодії;
• – в районі Соледара противник активно застосовує важкі вогнеметні системи ТОС-1, боротьба з котрими абсолютно неефективна;
• – танкові бригади застосовують децентралізовано, тому малоефективні;– логістика не справляється з постачанням необхідної кількості боєприпасів для мінометів та артилерії.