Віктор Бут: «збройний барон» знову у грі

Віктор Бут: «збройний барон» знову у грі
Віктор Бут: «збройний барон» знову у грі

Міжнародний злочинець вирушив у політику країни-агресора.

Колишній торговець зброєю Віктор Бут може стати депутатом закзборів в Ульяновській області країни-агресора. У липні його кандидатуру затвердило ульянівське відділення ЛДПР . І у вересні він має шанси стати місцевим депутатом, оскільки цілком відповідає духу часу та пропагандистському порядку. Обмін Бута на американську баскетболістку Брітні Грайнер на початку грудня 2022 року підносив як звільнення з полону росіянина, що несправедливо постраждав, і ознака слабкості Америки. Звільнений Бут встиг з’їздити до самопроголошеної ЛНР, де заявив, що повернувся до Росії, на Донбас .

Важливі історії розповідають, як людина, яка торгувала шоколадом та спортивними костюмами, стала великим торговцем зброї, про якого на високому рівні довелося домовлятися Росії та США.

«Завжди потрібне прикриття»

ООН та американська влада з початку 2000-х називали Віктора Бута великим торговцем зброї. Підконтрольні державі російські ЗМІ подали його безневинною жертвою провокації американських спецслужб. Насправді все було не зовсім так.

У березні 2008 року у столиці Таїланду Бангкоку, в готелі Sofitel, Бут зустрівся зі своїми давніми знайомими та представниками Революційних збройних сил Колумбії (FARC), яких насправді зіграли співробітники Управління боротьби з наркотиками США. FARC контролювала, зокрема, кокаїновий трафік і на той час вела війну з урядовою армією. США внесли FARC до переліку терористичних організацій у 2001 році (лише у 2017 році, після мирних угод з урядом, FARC стала легальним політичним рухом у Колумбії). Після розмови, яку було зафіксовано, Бута було затримано. А в результаті екстрадували з Таїланду до США, де він отримав 25 років ув’язнення.

Російські офіційні особи та родичі Бута розповідають, що він був чесним авіаперевізником та нелегальною торгівлею зброєю не займався. Але слова самого Бута, записані у бангкокському готелі, не залишають сумнівів у тому, чим він займався насправді.

«Вони літають на Апачах, вони літають на Блек хоук [бойових вертольотах]. А в нас нічого немає. Як ми можемо захистити себе із гвинтівкою? - скаржився Буту підставний представник FARC.

"Так Так Так. Тому [і потрібні] «Голки», про які ми говорили», — погодився Бут, маючи на увазі переносні зенітно-ракетні комплекси «Голка», які з часів СРСР у великій кількості розійшлися по трьох десятках країн.

У ході зустрічі Бут описав схему своєї діяльності. «Завжди потрібне прикриття. Начебто є країна, яка закуповує цю зброю. <...> Треба буде піти з міністром, придбати... І потрібна офіційна особа, яка вирушить у країну підписати контракт, провести платіж, щоб можна було забрати ваші “речі”. Ця робота трохи політична, трохи комерційна, а трохи розвідувальна. По-друге, ми викличемо лише скандал... І грінго все заблокують», — відверто сказав Бут.

Фактично він пояснив відому схему, за якою зброя нелегально потрапляла воюючим угрупованням: торговцеві потрібен офіційний контракт із якоюсь іншою країною, куди буде поставлена зброя не заборонена, чиновники мають запевнити документи, що країна є фінальним одержувачем зброї. Хоча насправді все це прикриття – зброя змінить кінцевий пункт призначення і нелегально потрапить угрупуванню, що воює, з іншої країни, якій нічого поставити не можна. Ще 2001 року Human Rights Watch, а потім і ООН пов’язали Бута з такою схемою постачання зброї з країн Східної Європи до Ліберії.

Бут охоче погодився з «представниками FARC», що США є спільним ворогом, бо вони по всьому світу лізуть, куди їх не звуть: «Діють, ніби вони у себе вдома». І пропонував не обмежуватися «Голками» — взяти зенітки, щоб збивати американські гелікоптери, 5000 автоматів Калашнікова (для початку, потім — 20–30 тисяч) та пройти навчання, яке зможуть організувати у джунглях його друзі з армії та спецслужб. З організацією угоди він також обіцяв допомогти — за допомогою друзів у Росії, Білорусії та Венесуелі (усю розмову англійською можна прочитати тут ).

«Від трусів до космічних кораблів»

За розповідями самого Бута, його друзів, колишніх партнерів та родичів, він народився у простій родині в Душанбе у 1967 році. Його батько працював автомеханіком, мати — бухгалтером. Після закінчення школи в Таджикистані Бут поїхав до Москви вступати до МДІМВ. Не вступив. Відслуживши в армії, 1987 року пішов до Військового інституту іноземних мов, де проходив прискорені десятимісячні курси та вчив португальську.

На цих курсах готували перекладачів, які були потрібні, щоб радянські військові фахівці могли навчати армії країн, що розвиваються. Слухачі курсів також знайомилися з тактикою, військовою технікою, озброєнням та засобами зв’язку. У той час Бут вразив свого начальника та однокурсників: він знав таджицький, узбецький, дарі та фарсі, цікавився есперанто, а також був активістом — секретарем комсомольської організації, і встигав щосуботи чи неділі водити курсантів у театр.

1988 року Бута спочатку на два роки відправили працювати до Мозамбіку. А після повернення – перекладачем до вітебського 339-го військово-транспортного авіаційного полку, екіпажі якого у вісімдесяті роки літали до Анголи, Конго та Афганістану. На службі Бут застав хаос початку 90-х і вирішив не продовжувати військову кар’єру. Натомість з інститутськими товаришами зайнявся торговим бізнесом. Як жартував його знайомий, фірма «займалася всім: від трусів до космічних кораблів». Водночас бізнесменам спочатку доводилося розвантажувати те, чим торгували: льодяники, цукерки, кондитерські вироби зі Словаччини, спортивний одяг, шоколад «Альпен гольд» та французьке вино (одного з колишніх однокурсників занесло працювати до Франції).

Початок більшого бізнесу

Займаючись торгівлею та логістикою і в минулому маючи досвід служби в полку військово-транспортної авіації, Бут звернув увагу на те, що радянська авіатехніка, що належить державним структурам, простоює, стає непридатною і списується. А ціна, за яку можна було б заробити чи найняти вантажний літак у Росії, значно менша за ті суми, які можна було заробити, а в Анголі — вже 1200 доларів на годину. Пілотів та технічного персоналу теж не бракувало. "Льотчики та авіатехніки стояли на ринках і торгували жіночими колготками", - згадував брат Віктора Бута, Сергій.

За спогадами знайомих, Віктор Бут мав справу з російським банкіром Іваном Ківеліді. Співпраця Бута з банкіром може пояснювати, звідки Бут — нещодавній курсант, торговець ширвжитком і продуктами — взяв гроші, щоб зайнятися авіаперевезеннями. Невідомо, чи знали Ківеліди про те, що Бут розпочав операції зі зброєю. За спогадами колег, він на той час більше цікавився політикою, аніж роботою банку. 1 серпня 1995 року банкір був отруєний секретною речовиною лінійки «Новичок» і помер через три дні. У вбивстві звинуватили його ділового партнера, який свою провину завжди заперечував.

Віктор Бут мав усі здібності розпочати великий бізнес: знання та зв’язки. Перший літак він узяв у лізинг за участю колишнього начальника штабу 30-ї оперативної бригади ВМФ Олександра Кібкало. Цей штаб знаходився в Анголі, а в його зоні відповідальності були Центральна та Південна Атлантика (як пояснював Кібкало, «там розташовувалися основні маршрути океанських перевезень із країн Індійського океану, африканських країн до Європи, Північної та Південної Америки»). Фірма Кібкало та Бута називалася "Віал", за першими літерами їхніх імен. З її появою Бут почав освоювати Африку.

Незабаром у нього з’явилися нові партнери, які могли забезпечити ширший доступ до авіатехніки та закордонних контактів: колишній командир вітебського полку військово-транспортної авіації, де раніше служив Бут та колишній радянський дипломат, постпред Білорусії при ООН Віталій Смирнов Вітебської області. До середини 90-х вони спільно з Бутом створили компанію Transavia в Об’єднаних Арабських Еміратах, яка оперувала колишніми літаками вітебського полку.

Радянський дипломат Смирнов у минулому працював послом у Пакистані та Бангладеш. А в ООН засідав у комітеті з проблеми деколонізації та у комітеті з Близького Сходу. Він добре знав африканських лідерів (наприклад, був особисто знайомий із прем’єром Зімбабве Робертом Мугабе) та оонівською бюрократією.

Так бізнес, яким займався Бут, вийшов на другий рівень: літаки почали перевозити не лише ширвжиток, електроніку, госптовари та продовольство, а й вантажі по лінії ООН, у тому числі для військових потреб. А паралельно Бут допомагав із забезпеченням дозаправки та технічного обслуговування літаків для російського державного концерну «Росозброєння».

Як Бут міг перейти з транспортування цивільних вантажів для торгівлі зброєю? Це могло бути природним розвитком бізнесу. Там, де літали літаки, на зброю завжди був попит. Бут у силу свого військового минулого мало уявлення і про озброєння, і про його логістику, і про можливі потреби угруповань, що воювали. До того ж так склалося, що у нього та в його друзів вже були відповідні зв’язки. Все складалося так, що подібні можливості для розвитку бізнесу важко було прогаяти. А Бут показав себе амбітною людиною, яка не боялася ризикувати.

1995 року Бут зафрахтував літак Іл-76 казанської авіакомпанії «Аеростан» для доставки владі Афганістану до Кабулу 30 тонн автоматів та військової амуніції. Це був, мабуть, перший публічно відомий випадок, що пов’язує Бута із транспортуванням зброї. І популярність він здобув тому, що політ був невдалим. Літак перехопили таліби, і він вимушено приземлився у Кандагарі. Понад рік члени екіпажу перебували в полоні у важких умовах, поки їм не вдалося втекти на своєму літаку. Він не залишив льотчиків, робив усе можливе для їхнього звільнення та намагався вести переговори з «Талібаном».

Як бажаний гість став підозрюваним

До 1996 року Бут мав близько шести літаків Іл-76, чотири Ан-8, два Ан-12, а також Ан-24, Іл-18 і два вертольоти Мі-8. Згодом компанії Бута влаштувалися в Центральній Африканській Республіці (ЦАР), Уганді, Руанді, Гамбії, Конго, Кот-д’Івуарі, а також у Казахстані, Молдові, Болгарії та США (список пов’язаних із Бутом компаній можна подивитися тут). До 2000-х років авіапарк Бута, що складається здебільшого із старих радянських вантажних бортів, розрісся до 60 літаків. Бут із сім’єю довго жив у Бельгії, а потім в ОАЕ (так і не отримав посвідки на проживання, незважаючи на придбаний у бельгійському Остенді будинок).

Брат Бута, Сергій запевняв, що в Арабських Еміратах компанія Бута стала чи не другою за обсягом авіаперевезень. Відносини з владою та міжнародними структурами в цілому теж складалися непогано. Для ООН Бут доставляв гелікоптери до Східного Тимору (великогабаритні вантажі були однією з його спеціалізацій, він міг перевозити мало не турбіни для електростанцій). Білоруська компанія «Трансавіакспорт» за сприяння Бута виконувала рейси до Сомалі до місць дислокації бельгійських миротворців на замовлення Міноборони Бельгії. Бут особисто познайомився з африканськими лідерами, вони запрошували його почесним гостем на урочистості та церемонії. Наприклад, він був на одруженні короля Свазіленда Мсвати III в 1998 році.

Коли у Бута почалися проблеми та з чим вони були пов’язані? Його брат припускав, що труднощі з американською та європейською владою виникли після того, як Бут відмовився платити відкати за оонівські контракти. Однак, Сергій Бут так і не сказав, хто саме вимагав у його брата гроші. Швидше за все, проблеми Віктора Бута були пов’язані з бізнесом, який став помітним. І з тим, що на той час змінилися політичні обставини: інтереси деяких африканських і близькосхідних лідерів і угруповань, які Бут намагався задовольнити, вже не знаходили розуміння не лише в європейських та американських властей, а й у Росії.

На початку 2000-х Бут опинився у міжнародному розшуку. Він повернувся до Росії, де часто зустрічався з журналістами та роздавав інтерв’ю, заперечуючи всі звинувачення. Затримувати його на сім’ї ніхто не поспішав: російське бюро Інтерполу повідомляло, що вони не мають відомостей про перебування Бута у країні. Але він перебував у Росії, намагаючись не виїжджати до країн, де до нього могли дістатись американська та європейська влада. Його брат і друзі навіть запевняли, що він повністю змінив свій бізнес, перестав займатися авіаперевезеннями та зацікавився сільським господарством, будматеріалами та виробництвом плитки (слідів серйозного бізнесу знайти не вдалося).

Як американським агентам під виглядом представників FARC вдалося виманити Бута з Росії і чому він зважився на поїздку до Таїланду? Його знайомі ділилися думкою, що енергійний Бут просто втомився, перебуває в ізоляції, втрачаючи гроші, і вирішив не втрачати можливості заробити. Але, на власну біду, заробив 25 років в’язниці.

І знову Африка

Повернувшись до Росії після стільки років американського ув’язнення, Бут у деяких публічних заявах практично відтворює діалог з представниками FARC на зустрічі в бангкокському готелі. Лише із поправкою на війну в Україні.

«Нам потрібно зробити все від нас залежне, щоб ми досягли наших цілей у ході спеціальної військової операції, яка зараз відбувається. Потрібно підтримувати наших воїнів. <...> Я стурбований тим, що той самий Пентагон лізе скрізь. Він лізе до України, вважає весь світ зоною своєї відповідальності», — заявив Бут «Російській газеті».

У Росію він повернувся вчасно. Адже зараз цей лейтмотив більшості виступів керівництва країни. У новій російській дійсності талантам і енергії може бути застосування. Він встиг вступити до ЛДПР, з’їздив на відкриття відділення партії у Луганську, влаштував презентацію своєї книги, виставку картин та особистих речей у Російській Національній бібліотеці у Петербурзі та тепер балотується у регіональні депутати в Ульянівській області. А у травні-червні 2023 року відновив торговий бізнес: став співвласником кількох російських компаній. Назва деяких з них, наприклад "Русафро-імпекс", як зауважила "Фонтанка" , може мати на увазі взаємодію з Африкою. Про себе компанії повідомляють, що займатимуться торгівлею паливом, машинами та обладнанням.

Джерело: «Важливі історії»

Сторінка для друку

Коментарі:

comments powered by Disqus