Ядерна ескалація Путіна

Що таке "сходи ядерної ескалації"? Чи допоможуть вони зупинити ядерну війну?

"Сходи ядерної ескалації" - це ланцюжок подій, що описує можливий крах системи глобальної безпеки. Найчастіше говорять про сходи американського дослідника Германа Кана, який 1965 року створив драбину з 44 сходинок, розділених на сім "прольотів". Є й інші теорії - з 7 кроків, 17 кроків, навіть у самого Кана були ще одні сходи з 16 сходинок.

Усі ці теорії покликані змоделювати перебіг конфлікту, але в реальному житті їх ніхто не використовує - це просто теоретичні кроки, що можуть призвести від кризи до глобальної ядерної війни, пояснює Максим Старчак, експерт з російської ядерної політики, науковий співробітник Центру міжнародної та оборонної політики Університету Квінс. У таких концепціях можуть бути необов’язкові кроки, наприклад демонстраційне застосування ядерної зброї в безлюдній місцевості;

"У теоріях ядерного стримування є уявлення, що ескалація добре контролюється на низьких рівнях. На високих рівнях, коли йдуть прямі бойові дії ядерних держав, учасники діють більш емоційно та ірраціонально. Росія і Захід залишаються на низькому рівні, коли кроки відомі, заздалегідь декларуються, а можлива відповідь прощупується. Щоб говорити про можливий ядерний конфлікт, теоретичні концепції попередньо очікують прямого військового зіткнення ядерних держав. Поки що і Росія, і США всіма зусиллями уникають цього", - каже Старчак.

З тим, що на високих рівнях ескалації контролювати її буде складно, згоден і академік РАН Олексій Арбатов. Він вважає, що після першого ядерного удару буде не "розмірене сходження "сходами ескалації"", а "зрив у безодню спонтанного обміну ядерними ударами", який знищить світ за кілька днів. У теорії Кана перший ядерний удар припадає на 21-й крок, після чого перераховано ще 23 щаблі ескалації.

Вважається, що в якийсь момент одна зі сторін має зрозуміти, що на наступному етапі обміну масштабнішими ударами вона опиниться в програшному становищі, і тоді все зупиниться. Але знову ж таки - механізм цієї зупинки зараз абсолютно незрозумілий

Павло Подвиг, експерт з ядерної політики

"Драбина Кана" була створена дуже давно, коли уявлення про те, що можливо, а що ні, сильно відрізнялися від сьогоднішніх, вважає Павло Подвиг, керівник проекту "Ядерне озброєння Росії". Саме тому деякі описані дослідником кроки зараз виглядають дуже дивно.

Загалом складність будь-якої концепції полягає в тому, що, не рахуючи ударів США по Японії 1945 року, у людства немає досвіду застосування ядерної зброї у військових цілях. "Якщо почнеться якась ескалація, ніхто не знає, як можуть розвиватися події, зупиниться вона чи ні.

Є загальне уявлення про те, що якщо одна зі сторін застосує ядерну зброю, то має послідувати відповідь, приблизно аналогічна за масштабом, вона має продемонструвати готовність до продовження ескалації. Вважається, що в якийсь момент одна зі сторін має зрозуміти, що на наступному етапі обміну масштабнішими ударами вона опиниться в програшному становищі, і тоді все зупиниться. Але знову ж таки - механізм цієї зупинки зараз абсолютно незрозумілий", - пояснює Подвиг.

А що в реальності? Чи є ядерна ескалація?

Зробити ядерну зброю частиною конфлікту в Україні весь час пропонує Росія, але поки що в неї нічого не виходить, вважає Максим Старчак: "Підвищення боєготовності сил стримування перед вторгненням, навчання ядерних сил, посилення риторики, вихід з угод із контролю над озброєннями, розміщення ядерної зброї в Білорусі. Але у відповідь нічого не прозвучало, представники США говорили, що не бачать посилення ядерної активності Росії, а значить ядерним силам США реагувати нема на що. Ескалація конфлікту - це завжди двостороння гра. Якщо з вами не грають, то й ескалувати не виходить".

Ще одним способом змусити Захід повірити в можливість застосування ядерної зброї може стати зміна російської ядерної доктрини. Зараз у ній є чотири умови використання ядерної зброї:

• отримання інформації про запуск балістичних ядерних ракет по території Росії або її союзників;

• застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження на території Росії або її союзників;

• "вплив" на критично важливі державні або військові об’єкти, виведення з ладу яких призведе до зриву відповідних дій ядерних сил;

• агресія проти Росії із застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлено її існування.

У прихильників війни головний критик доктрини - Z-політолог Сергій Караганов. Він вважає, що доктрина не виконує функцію стримування, а західні лідери впевнені, що Росія не застосує ядерну зброю майже за жодних обставин. "Якщо дрон знову прилетить по Кремлю, то чому б для початку не завдати звичайного ракетного удару по Рейхстагу? Нехай горить", - каже він.

Далі, за планом Караганова, мають послідувати неядерні удари по об’єктах у країнах НАТО, які допомагають Україні, а якщо Захід відповідатиме, то справа може дійти і до групового ядерного удару по об’єктах у Європі. Ідея в тому, що якщо Захід знатиме, що Росія готова застосувати ядерну зброю, то ядерної війни не буде.

Караганов двічі публічно сперечався з Путіним щодо застосування ядерної зброї - минулого року і цього. Зокрема, він говорив про необхідність змінювати ядерну доктрину. У червні Путін сказав, що "ми думаємо" про такі зміни, а 1 вересня МЗС звітувало, що робота перебуває "в просунутій стадії".

Сергій Караганов і Володимир Путін на Петербурзькому міжнародному економічному форумі 2024 року / kremlin.ru

Від оновленої доктрини логічно очікувати розширення умов для використання ядерної зброї, каже Максим Старчак з Університету Квінса.

"З одного боку, це, звичайно, вплине на Захід, з іншого - тиснути вже нікуди. Усе, що Захід міг дати Україні, він дає. Від того, що Росія знизить поріг застосування ядерної зброї, вже нічого не зміниться. Доктрина, наприклад, могла б попередити участь західних військ.Але це, скоріше, політичні ігри, ніж можлива реальність. Відмотати назад і прибрати військову допомогу Заходу вже неможливо. Вказівка в доктрині на те, що передача західної зброї означає участь Заходу у війні, нічого не змінить, оскільки це вже довгий час звучить фоном. А отже, зміна ядерної доктрини просто піде в пісок", - вважає експерт. За його словами, якби Росія змінила доктрину рік тому або ще раніше, це було б більш "яскравим" кроком.

Зміна ядерної доктрини просто піде в пісок

Максим Старчак, експерт з ядерної політики

Загалом усі доктрини створювалися для протистояння головному противнику, у випадку СРСР і Росії - це США. "Тобто, якщо під час війни з Україною в Росії вразили аеродром, де базуються стратегічні бомбардувальники, або вдарили по радару системи попередження про ракетну атаку, це не означає, що виникла умова для застосування ядерної зброї. Удар по радару вас не засліплює, щоб ви не бачили початку атаки балістичних ядерних ракет. Удар по аеродрому не знижує потенціал вашого ядерного удару у відповідь.

Це поодинокі удари, які легко нівелювати, розкидавши літаки по кількох інших базах і відремонтувавши пошкоджені військові об’єкти. Аналітики США ж бояться, що такі українські удари спонукають РФ застосувати ядерну зброю. Поки що нічого не свідчило, що цей підхід може бути застосований", - вважає Старчак.

Оцінювати ризик російського ядерного удару треба окремо для двох випадків - для удару по країні НАТО і по Україні, зазначає Павло Подвиг. У першому випадку спрацьовує класичний механізм стримування: існує небезпека відповіді та подальшої ескалації. "У Москві, як і на Заході, розуміють, що контролювати цей процес, найімовірніше, не вийде, тому утримуються від рухів у цей бік", - каже експерт.

У випадку з ядерним ударом по Україні працює інший механізм. Зараз немає таких військових завдань, які можна було б вирішити саме за допомогою тактичної ядерної зброї. Можна, наприклад, знищити авіабазу одним тактичним ядерним ударом замість кількох ударів звичайною зброєю, але кардинально ситуацію на фронті це не змінить.

"Єдиний сенс застосування ядерної зброї може полягати в тому, щоб, як у Хіросімі та Нагасакі, викликати в супротивника шок, змусити його здатися та припинити опір. Тобто стратегічним чином змінити хід конфлікту. Але тут виникає ще одна проблема: щоб вплив на противника був істотним, доведеться вбити десятки і сотні тисяч людей. Поріг прийняття такого рішення дуже високий, навіть у кровожерливо налаштованих людей рука на це може не піднятися", - міркує Павло Подвиг. Але навіть такий удар не гарантує, що противник здасться. Наприклад, у 1945 роки удари по Японії стали важливим, але не вирішальним фактором у її капітуляції.

Гриб над Хіросімою через годину після атомного вибуху / AP Photo / SCANPIX / LETA

Ще одним стримувальним фактором може бути можлива реакція союзників. Подвиг упевнений, що у країн, які підтримують Росію, вона буде суворо негативною. Дійсно, Китай неодноразово попереджав Росію про неприпустимість використання ядерної зброї. Востаннє це відбулося на початку вересня, після появи новин про підготовку змін до російської ядерної доктрини.

Припустимо, Росія зважилася на ядерний удар. Тоді ядерна війна неминуча?

Точної відповіді на це запитання, зрозуміло, немає. Однак є кілька свідчень, що в США як можливу відповідь на російську ядерну атаку третіх країн розглядають масований удар звичайною зброєю.

Директор ЦРУ Вільям Бернс розповідав, що в листопаді 2022 року, коли в США всерйоз побоювалися російського тактичного ядерного удару по Україні, Джо Байден дав йому вказівку передати "пряме попередження" голові російської Служби зовнішньої розвідки Сергію Наришкіну. У ньому американці "дуже ясно дали зрозуміти", до яких наслідків призведе ядерний удар. За даними New York Times, в адміністрації Байдена на той час вважали, що відповідь союзників має бути потужною, але неядерною. Зокрема, йшлося про удари звичайною зброєю по російських підрозділах, які завдали ядерного удару;

В ефективності своєї звичайної зброї в США впевнені. Так, два роки тому колишній директор ЦРУ Девід Петреус говорив, що НАТО здатний знищити всі військові сили Росії на території України і всі її кораблі в Чорному морі;

Американці намагалися змоделювати відповідь на застосування Росією тактичної ядерної зброї ще до повномасштабного вторгнення в Україну. Так, у 2016 році Авріль Гейнс, заступниця радника з національної безпеки в адміністрації Барака Обами, організувала штабні навчання. За сценарієм Росія напала на одну з країн Балтії, НАТО ефективно відбив агресію, а Росія у відповідь завдала ядерного удару малої потужності по силах альянсу. Генерали, які брали участь у навчаннях, заявили, що необхідний ядерний удар у відповідь, і запропонували список цілей. Однак Колін Каль, радник тодішнього віцепрезидента Джо Байдена, зазначив, що ситуація дає США та їхнім союзникам шанс об’єднати проти Росії весь світ, домогтися її ізоляції та ослаблення. Крім того, на думку Каля, ядерний удар у відповідь нормалізував би застосування ядерної зброї. У підсумку учасники навчань вирішили з більшою інтенсивністю продовжувати конвенційну війну, в якій НАТО перемагав.

Через місяць штабні навчання з тими самими ввідними повторили, але в більш представницькому складі. Коли Каль знову виклав свою позицію, різко проти виступив міністр оборони Ештон Картер. Він заявив, що, якщо США не дадуть відповідь ядерним ударом, це стане катастрофою для НАТО і підірве довіру до США в усьому світі.

Обираючи ціль для ядерного удару у відповідь, учасники навчань відмовилися від Калінінграда через побоювання удару у відповідь по території США і території балтійської держави, оскільки це могло призвести до великої кількості жертв серед мирного населення. Метою вибрали Білорусь, яка не брала участі в гіпотетичній війні. На цьому навчання було закінчено, оскільки змоделювати наступний крок Росії учасники не змогли.

"Якщо з боку Росії буде серйозна провокація, більш вигідною позицією для Заходу буде не відповідати своїм ядерним ударом, а мобілізувати всіх, кого тільки можна, проти загрози застосування ядерної зброї. Недооцінювати цей фактор не можна", - вважає Павло Подвиг.

"З одного боку, в будь-якій концепції застосування ядерної зброї тягне за собою ядерний удар у відповідь. У теорії це так, але це також означає початок глобальної ядерної війни. Чи готові особи, які ухвалюють рішення, бомбардувати планету ядерною зброєю, не спробувавши розібратися і зрозуміти, що трапилося? Цілком імовірно, що ні, враховуючи, як обережно ядерні держави діють одна проти одної. І не тільки США та Росія/РСР, а й Індія та Пакистан, які мали досвід збройного протистояння, але не застосовували ядерну зброю", - каже Максим Старчак.

Опубліковано у виданні   "Важливі історії"