Рейдерське захоплення Конституційного суду: що не так із ухваленим законопроектом № 7662 і як це виправити?
13 грудня Верховна Рада проголосувала загалом законопроект №7662, який депутати називали євроінтеграційним.
Справді, реформа відбору суддів Конституційного суду України (КСУ) — №1 серед семи пунктів, пов’язаних із набуттям Україною статусу кандидата та відкриттям переговорів щодо вступу до ЄС. Але громадські експерти неодноразово попереджали : у тій формі, в якій його підготували до другого читання, цей законопроект є прямим шляхом встановлення політичною владою повного контролю за Конституційним судом, пише ZN .
Що не так із політичними призначеннями до Конституційного суду?
В Україні всі президенти намагалися взяти Конституційний суд під контроль, призначивши своїх людей. Наприклад, значного успіху в цьому досяг Янукович — він змусив кількох суддів піти у відставку і призначив лояльних собі осіб. Тоді слухняний КСУ повернув для нього Конституцію у редакції 1996 року із суперширокими повноваженнями президента. Практика політичних призначень до Конституційного суду врешті-решт завершилася кризою 2020 року, коли вона фактично скасувала електронне декларування, а вже через день під будівлею КСУ протестувальники палили шини.
Після цього Венеціанська комісія на запит президента Володимира Зеленського рекомендувала Україні провести реформу. Виходом із кризи, на її думку, мало бути запровадження прозорої процедури відбору до КСУ. Результатом цієї процедури має стати професійний неупереджений склад Конституційного суду та такі самі рішення суддів.
Ще з 2016 року стаття 148 Конституції України передбачає, що призначення суддів КСУ здійснюється на конкурсних засадах. Але на рівень закону справжні конкурсні процедури ніколи не виходили, аж до голосування щодо проекту закону №7662.
Що пропонує № 7662
Зміст редакції законопроекту, за яку проголосувала Рада, також про процедуру призначення суддів КСУ. Але її сконструйовано таким чином, що відбір зможуть пройти лише ті, хто сподобається політичній владі і кого вона фактично контролює.
У законопроекті передбачено створення Дорадчої групи із шести експертів (СДЕ) — відбіркової комісії, яка перевірятиме кандидатів. До її складу увійдуть три незалежні експерти, делеговані нашими міжнародними партнерами, — за аналогією з Етичною радою, яка відбирає Вищу раду правосуддя (ВСП), — інший важливий орган у судовій системі. Але ще троє будуть представниками влади. Проблема в тому, що владні делегати, як показують останні конкурси (наприклад, щодо відбору керівника САП) діятимуть у найкращих традиціях української політичної культури, а міжнародники не мають переважного голосу, щоб заблокувати їхні політичні рішення.
Працюватиме це так. На конкурс подаються, наприклад, однозначно недобропорядний кандидат (умовний Тупицький), реальний агент змін та «темний кінь», про який мало що відомо. Першого під оплески публіки та міжнародних партнерів заблокують незалежні міжнародні експерти. А далі, коли «основну загрозу вже ліквідовано», розпочнеться справжнє шоу. Провладні члени СДЕ почнуть заявляти, що надто, на їхню думку, незалежний кандидат «не має достатньої кваліфікації» або ще щось з ним не так. Більшість голосів, відповідно, мають шанс отримати лише «темного конячка», який і стане суддею КСУ. Швидше за все, людина без значних проблем із майном та різко негативного послужного списку в органах державної влади, за який його змогли б «забанити» міжнародники. Але із достатніми зв’язками з політичною владою. В результаті «темна конячка» цілком може виявитися «вовком у овечій шкурі». Але дізнаємося ми про це лише із голосувань такого судді, якого призначили на дев’ять років і звільнити якого буде неможливо.
Альтернативою ситуації могла б бути модель переважного голосу незалежних експертів, яка, на жаль, не передбачена в новому законопроекті про КСУ. Попри це вона показала себе краще в конкурсах на посади в інші державні органи. Наприклад, функціонує вже згадана Етична рада, яка відсіває недобропорядних кандидатів до Вищої ради правосуддя (орган, який призначає та звільняє суддів). Його діяльність уже демонструє безпрецедентні результати: у серпні 2022 року членом Вищої ради правосуддя став активіст Євромайдану, адвокат та колишній член Громадської ради доброчесності Роман Маселко. В інших обставинах, без діяльності Етичної ради, подібне було б неможливим, а на призначення до ВСП знову впливав би Павло Вовк та інша судова мафія. Етична рада також складається із шести членів, але три міжнародники мають переважний голос, якщо погоджуються між собою у рішенні.
Суспільство неодноразово бачило, як відбирає суддів президентська комісія без участі незалежних експертів. Наприклад, у листопаді 2021 року вона одноголосно рекомендувала у КСУ Олександра Сибігу. Його дочка на той момент жила в Москві, а громадські організації повідомляли, що Сібіг не задекларував житловий будинок у Києві загальною площею 719,5 квадратного метра і автомобіль Porshe Cayennе. Але президентська комісія не побачила проблем у цих фактах.
Чому ж прийняли № 7662
Офіс президента систематично поповнює суд лояльними особами, що вже викликає питання щодо незаангажованості їхніх рішень. Так, цього літа парламент обрав суддею КСУ Ольгу Совгірю , яка була депутатом від «Слуги народу». Також за квотою парламенту в КСУ працює Віктор Кічун – друг представника президента у КСУ Федора Вениславського та двоє суддів, призначених самим президентом: Оксана Грищук та Олександр Петришин. Їхнє призначення 26 листопада проходило зі значними порушеннями: вакантних місць у Конституційному суді за квотою президента взагалі не було, адже конституційний термін повноважень суддів Тупицького та Касмініна на той момент не закінчився. До того ж, Олександра Петришина, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів, призначили за результатами того самого «конкурсу», переможцем якого визнано Олександра Сібігу.
Загалом, за інформацією Фонду DEJURE, офіс президента вже контролює п’ятьох суддів, але цього замало. 6 грудня на спеціальному засіданні Конституційного суду було звільнено трьох суддів, призначених за квотою парламенту: Ірину Завгородню, Сергія Саса, Ігоря Сліденка. Відповідно нових суддів обиратиме Верховна Рада. Там фракція «Слуга народу» складає монобільшість і, вочевидь, може вкотре призначити «своїх» кандидатів, якщо, звичайно, їй не заважатиме «занадто» незалежна комісія.
Ще двох суддів КСУ за своєю квотою наступного року обиратиме з’їзд суддів. І незважаючи на те, що один із стовпів судової мафії, ОАСК, днями було ліквідовано, її вплив на процеси все ще значний. Отже, і там схильні домовлятимуться політично.
Законопроект № 7662 вже проголосували в Раді, тому тепер він чекає на підпис президента, після чого буде опублікований і набуде чинності. Якщо це станеться, на нас чекає не просто імітація конкурсу до Конституційного суду, що ми вже бачили раніше. Тепер це все робитиметься під гаслами євроінтеграції, а вікно можливостей змін закриється надовго, адже суддів у КСУ обирають на дев’ять років.
Оновлений висновок "Венеціанки": нова надія
Реформа Конституційного суду, крім того, що має визначальний вплив на життя всередині країни, є ще й ключовою умовою євроінтеграції. Вона прямо згадана за №1 серед семи пріоритетів, без виконання яких неможливо відкрити переговори щодо нашого вступу до ЄС. Тому наші міжнародні партнери дуже уважно стежать за виконанням цього зобов’язання.
Але особлива роль у процесі цього разу віддана Венеціанській комісії. Саме на підставі її рекомендацій має бути змінено процедуру відбору суддів КСУ, кажуть у своєму рішенні про наше кандидатство Європейська комісія та Європейська рада.
Втім, це не вперше, коли до цього питання звертаються експерти «Венеціанки». Ще у 2020 році Венеціанська комісія на запит президента Зеленського у своєму висновку озвучила ті ж тези про реальну конкурсну процедуру в КСУ: має бути створена незалежна від політиків комісія, яка складалася б з міжнародних експертів (за аналогією з реформою інших судових органів) та представників громадськості (наприклад, делегованих Громадською радою доброчесності). Після цього вона повторила сказане ще двічі, у двох інших своїх рішеннях.
Останній документ Венеціанської комісії, щоправда, дещо змінює позиції. Терміновий висновок, прийнятий спеціально до другого читання законопроекту, містив очевидні фактологічні помилки і, відповідно, дійшов хибних висновків. Що відіграло свою роль — терміновість підготовки ув’язнення чи бажання підтримати владу під час війни невідомо. Однак реформі та євроінтеграції це пішло явно не на користь.
Для політичних сил, зацікавлених залежно від суду, це був найкращий подарунок — вони значно погіршили текст проекту до другого читання. Але навіть цій редакції укладання Комісії проект не відповідав. Зокрема, наприкінці «Венеціанка» рекомендувала додати до складу комісії сьомого члена за квотою міжнародних експертів. Після цього група послів країн G7 закликала депутатів ухвалити таку редакцію законопроекту, яка передбачала б переважний голос для незалежних експертів у СДЕ. Проте парламентський комітет із правової політики проігнорував ці рекомендації під час підготовки проекту закону до другого читання, а зал під час голосування загалом, віддавши за нього 245 голосів.
Втім, буквально через три дні після цього відбулося пленарне засідання Венеціанської комісії, на якому вона вдалася до безпрецедентного кроку та змінила свій висновок . А точніше, ухвалила новий, так би мовити, повний висновок замість того, щоб затвердити рішенням пленарного засідання раніше ухвалене термінове. Таке в Комісії стосовно України траплялося до цього лише одного разу, і це свідчить про особливу вагу змін, ухвалених у Венеції.
На цей раз Венеціанська комісія максимально чітко сказала: у складі СДЕ має бути сьомий член, і він має бути за квотою незалежних міжнародних експертів.
Неврахування цієї рекомендації означатиме, що українська влада свідомо ігнорує висновки ключових міжнародних партнерів, а також виконання свого зобов’язання №1, щоб отримати контроль над Конституційним судом. І це не залишається непоміченим.
Замість підсумків
Проект закону № 7662 у нинішній редакції не лише не вирішує проблему політичної залежності суддів КСУ, а й сприяє продовженню практики політичних призначень. Оновлений, але досі підконтрольний Конституційний суд продовжуватиме ухвалювати політично вмотивовані рішення щодо найважливіших аспектів життя суспільства — дострокових та чергових виборів, післявоєнного відновлення та реінтеграції, вступу до ЄС та НАТО та відповідних змін до законів та Конституції. Це становить загрозу не лише реформам та демократії в країні, а й євроінтеграції.
Зараз, під час війни, наші міжнародні партнери дуже неохоче критикують українську владу, і це зрозуміло. Але не за горами час, коли і Єврокомісія, і країни-члени ЄС оцінюватимуть прогрес України в реформах не по палких промовах і галочках навпроти назв законопроектів, а за реальним станом речей. І ЄС, уже навчений гірким досвідом інших країн Центральної та Східної Європи із проблемами верховенства права, може вигадати чимало формальних причин, щоб не брати до свого складу чергову країну із політично залежним Конституційним судом.
Тому зараз Україна має історичний вибір: провести судову реформу як слід або упустити шанс, що випадає раз на десятиліття, поставити під загрозу демократичний лад, принципи верховенства права та своє європейське майбутнє.
Депутати вже сказали своє слово, поставивши вузькопартійні інтереси вище за інтереси країни.
Цього разу українці звертаються до гаранта Конституції, прав і свобод та євроатлантичного курсу – президента Зеленського. І просять ветувати спробу значного відхилення від нього та виправити помилки.
Чи почує їх президент?
Автор: Михайло Жернаков
Читайте по темі:
