2016: як Ахметов та Янукович Маріуполь ділили

09 листопада 2022 г., 11:36

Петро Гармаш     611     0

2016: як Ахметов та Янукович Маріуполь ділили

У The New York Times вийшло величезне розслідування, присвячене тому, яку роль події в Україні відіграли у недовгій президентській кар’єрі Дональда Трапмпа. Один із головних сюжетів цього матеріалу розповідає про спробу передати металургійну столицю Донбасу під контроль українського екс-президента.

Наприкінці липня 2016 року Костянтин Килимник, російський агент та водночас співробітник Пола Манафорта (на той момент начальника передвиборчого штабу кандидата в президенти США Дональда Трампа), запропонував босу амбітний варіант укладання «великого світу в Україні», пише Укррудпром .

Далі кілька пасажів з тексту NYT: 2016: як Ахметов та Янукович Маріуполь ділили

Відомий як Маріупольський план, названий на честь стратегічно важливого портового міста, він передбачав створення автономної республіки на сході України. Це мало надати Путіну ефективний контроль над промисловим центром країни, де озброєні, фінансовані та керовані Кремлем сепаратисти вже два роки вели війну, внаслідок якої загинули майже 10 000 людей. Новим лідером республіки мав стати Янукович. Компроміс: «світ» для розбитої та поневоленої України.

…

Наляканий Янукович, чия політична команда розпалася, втік до Росії. За кілька тижнів, заявивши, що Янукович був повалений не внаслідок демократичного бажання українців, а внаслідок державного перевороту за підтримки Заходу, Путін атакував Крим та Схід України. До цього дня Манафорт також стверджував, що Майдан був по суті переворотом проти законно обраного президента. Це була його особиста фінансова катастрофа — він втратив дійну корову. І все-таки йому вдалося знайти роботу, допомагаючи колишнім членам Партії регіонів заснувати нову партію під назвою «Опозиційний блок» та консультувати їх щодо виборів міських голів.

Останнім його проектом був Маріуполь наприкінці 2015 року. Портове місто на південному сході України було частиною потенційного сухопутного коридору для передачі зброї з окупованого Криму в охоплений війною Донбас і могло стати комерційним центром підпорядкованої Москві потьомкінської республіки. Маріуполь був феодальним володінням найбагатшого громадянина України, металургійного магната Ріната Ахметова, для якого і Росія, і Європа були важливими ринками. Ахметова вважають політичним хрещеним батьком Януковича, він спочатку і оплачував роботу Манафорта на Партію регіонів.

Завдяки концентрації промислових холдингів на Донбасі Ахметов міцно контролював політику, керівництво та ЗМІ регіону. Навіть коли ставленики Путіна наступали на Маріуполь та проводили фіктивний референдум про незалежність у 2014 році, Ахметов зайняв нейтральну позицію, що дало змогу сепаратистам заявити, що вони заручилися його підтримкою.

"Рінат, - намалювали графіті на київському Майдані Незалежності, - ти за Україну чи за Кремль?"

Зрештою, Ахметов виступив різко проти сепаратистського насильства, відправивши своїх працівників патрулювати вулиці та допомагати давати відсіч російським ставленикам. Але тоді його неоднозначні повідомлення продовжували підживлювати підозри, що він підвищував ставки. Коли сепаратисти обстріляли цивільну територію, вбивши 30 осіб (ця атака, як пізніше з’ясувалося, проводилася російськими військовими чиновниками), його найбільше інформаційне видання «Сегодня» вирізнялося матеріалами, які не називали винних.

«Враження було таке: «Це не рукотворний обстріл, а якийсь землетрус; це просто сталося», - сказала мені Євгенія Кузнєцова, українська медіа-аналітик, яка досліджувала висвітлення нападу у ЗМІ.

Джок Мендоза-Вілсон, речник Ахметова, заявив, що олігарх ніколи не був нейтральним і завжди підтримував єдину Україну. (Зараз Ахметов подав до суду на Росію за знищення його найбільшого металургійного заводу в Маріуполі, де цього року українські солдати відчайдушно протрималися 80 днів). конструктивним».

З наближенням виборів мера та міської ради 2015 року кілька кандидатів-революціонерів вийшли вперед, пообіцявши більш рішуче захищати Маріуполь від Росії та її ставлеників. Обраний Ахметовим кандидат у мери, колишній керівник сталеливарної компанії Вадим Бойченко, був явним шанувальником нейтрального статус-кво.

Виявлена в електронному листі, який розкопали слідчі Сенату, роль Манафорта в кампанії була значною мірою прихованою; в інтерв’ю він описував свою роль як другорядну. Один із кандидатів-реформаторів, Олександр Ярошенко, навіть був здивований, дізнавшись, що Манафорт був причетний до кампанії, хоча, озираючись назад, він помічає натяки на його присутність.

«Роль американців тоді була незначною, — сказав він мені під час відеоінтерв’ю в травні, яке час від часу переривалося через необхідність координації міста міста. — Вони мали технологію: скільки людей нам потрібно привести з кожної вулиці, який відсоток».

Він сприйняв це як імітацію бурхливої діяльності з огляду на те, що контроль Ахметова над містом поширювався навіть на контракти на друк бюлетенів.

Після перемоги Бойченко Ярошенко згуртував міськраду, щоб змусити її ухвалити рішення про визнання Росії країною-агресором. Мер цю ідею відклав.

…

Як з’ясували слідчі, значну частину своїх доходів в Україні — близько 60 мільйонів доларів — він витратив на купівлю нерухомості, автомобілів і костюмів у підставних компаній на Кіпрі, що, за словами прокурорів, було частиною схеми відмивання грошей. Рахунки на 2,4 мільйона доларів Ахметову та ще одному клієнту залишилися неоплаченими. Манафорт має фінансові проблеми.

…

Згідно зі звітом розвідки Сенату, Манафорт доклав чимало зусиль, щоб отримати роботу у кампанії Трампа. Він лобіював Роджера Стоуна та організатора збору коштів Тома Баррака та уклав угоду, як розповів Баррак прокурорам, сказавши «чарівні слова» — що він працюватиме безкоштовно. Манафорт вважав, що ця робота може бути можливістю отримати борг від Ахметова і налагодити відносини з Дерипаскою, який, безперечно, побачить цінність у спілкуванні Манафорта з потенційним президентом.

…

Наступного дня після того, як Трамп оголосив про його призначення головним стратегом з’їзду, Манафорт із Гейтсом та Килимником одразу розіслали копії цього повідомлення своїм головним покровителям в Україні разом із особистими листами, в яких політтехнолог обіцяв тримати їх у курсі протягом усієї кампанії. Серед одержувачів були Дерипаска, Ахметов та ще один заможний українець, колишній голова адміністрації Януковича на ім’яСергій Льовочкін .

На цьому лінія розслідування The New York Times, пов’язана з Ахметовим, обривається, що називається на півслові. Жили вони й далі довго і щасливо, або померли в один день — нам не відомо.

Найголовніше — величезний текст не дає відповіді на просте запитання: «Маріупольський план» створювався Манафтортом і Килимником на користь лише Януковича на зло Ахметову, який не хотів оплачувати зловмисний рахунок на 2,4 млн доларів? Чи в тому числі й на користь «найбагатшого українця»? Який, судячи з тексту статті, — закінчена ватник (від себе додамо — цілком справедливо). Як вам Ахметов та Янукович?

Той факт, що рахунок був відправлений СКМ, ніби каже, що певний обсяг послуг з боку Манафорту Ахметову було надано (причому в даному випадку стає очевидною брехня СКМ, яка стверджувала, що після 2005 року не мала Манафорту). Ось так Ахметов та Янукович почали ділити Маріуполь.

З розслідування The New York Times чітко зрозуміло, за що власне Манафорт хотів грошей – допомога у створенні Опозиційного блоку та вибори мера Маріуполя у 2015 році.

Інше питання, що Ахметов міг вважати, що зроблене для нього не коштує 2,4 млн. доларів. Та й взагалі як сформулював його старий нерозлучний Беня Коломойський: борги платять тільки труси. Може в які століття і Рінат вирішив проявити хоробрість.

Заодно зазначимо, що The New York Times дивно трактує створення спільних дружин із «ДНРівців» та робітничих ахметівських комбінатів. Для автора статті Джима Рутенберга цей епізод є чомусь (за загального вельми критичного ставлення до українського олігарха) актом опору сепаратистам з боку Ріната при тому, що ми всі чудово розуміємо, що це було нічим іншим як проявом колаброціонізму, який, до речі, навіть розслідувався СБУ. . Але що характерно закінчився нічим.

І добре б тільки для Ріната, а й для тодішнього маріупольського мера Юрія Хотлубея разом з директорами металургійних комбінатів «Метінвесту» Юрієм Зінченком та Енвером Цкітішвілі, які під камери 15 травня 2014 року підписували «меморандум» з лідером прихильників «ДН». За день до цього вони разом із «ДНРівцями» публічно вшанували пам’ять загиблих під час штурму Маріупольського ГУВС 9 травня А що ж Ахметов та Янукович?

Саме такі ескапади ключових представників «Метінвесту» дозволили згодом Костянтину Килимнику проштовхувати через Пола Манафорта створення ще однієї ублюдочної «народної республіки» на півдні Донецької області (той самий «Маріупольський план»).

skelet.info