«Я бачив пекло, і назва йому «Кринки», — бійці розповіли, як утримували село на лівому березі Дніпра

17 липня 2024 г., 18:43

Петро Гармаш     367     0

«Я бачив пекло, і назва йому «Кринки», — бійці розповіли, як утримували село на лівому березі Дніпра

Операція зі заняття позицій та розширення плацдарму на лівому березі Дніпра українськими силами тривала з середини жовтня 2023-го до липня 2024-го. В основному бої точилися за село Кринки — єдине на лівому березі Херсонської області, де силам оборони вдалось закріпитись. Село утримували бригади морської піхоти та окремі підрозділи бригад ТрО. 

17 липня речник ОСУВ «Таврія» Дмитро Лиховій сказав, що «Сили Оборони продовжують ведення оборонної операції на лівобережжі Дніпра в Херсонській області, зокрема, і в районі Кринок». 

2 липня 2024 року у проросійських телеграм-каналах з’явилось відео, як російські військові скидують протитанкову міни на позиції сил оборони.

Українські військові зараз борються за острови між правим і лівим берегом неподалік села Кринки.

За час оборони цього населеного пункту  сотні українських родин отримали повідомлення про те, що їхні сини, чоловіки, батьки і брати зникли там безвісти. Журналісти дізналися, скільки українських військових зникло безвісти у Кринках. Про кількох з них ми також розповідаємо у матеріалі.

Читайте по темі: Правоохоронці викрили ділків, які заробляли на послугах сервісних центрів МВС

Журналісти дізналися, скільки наразі українських військових, які зникли безвісті у Кринках. Про кількох з них розповідаємо у матеріалі. 

«МИ ВСІХ ЗАГИБЛИХ СТАРАЛИСЬ ВИНОСИТИ НА БЕРЕГ, АЛЕ ПРИПЛИВАЄ ЧОВЕН, І ПОЧИНАЄ КРИТИ»

Василь — 24-річний контрактник, морпіх із 505-го батальйону 37-ї бригади з позивним «Фартовий» пробув у Кринках 72 дні — з 2 грудня 2023-го до 14 лютого 2024-го. 

Василь з позивним «Фартовий»

Він відсвяткував там і свій день народження, і Новий рік. Чому так довго — просто коли за ним таки припливав човен, туди завжди завантажували поранених, і Василь залишався чекати наступний. 

«На Донецькому напрямку було таке, що до години часу прилітав евак (евакуаційне авто, — ред.). А тут заходим в Кринки, можна сказати, що одразу в кільце. Справа росіяни, зліва, попереду росіяни, а позаду — вода. Відступати нема куди, зимою це нереально було б зробити.Ця зима — це був дуже важкий момент для заходу», — згадує морпіх. 

Василь розповідає, що з ними був досвідчений медик, який стабілізував усіх тяжкопоранених бійців.

«Як в нас поранений, ми зразу доповідали, щоб вночі забрав човен.Багато човнів не доходило, бувало таке, що пацани лежали з відірваними кінцівками по 10 днів, і човни не могли до нас приїхати. У нас був дуже досвідчений медик, він всіх старався стабілізувати. Тільки два не вижили. Одного разу ми чекали на евак, нас травили газами (росіяни, — ред.), ми всі вибігли, а медика не встигли вивести, він отруївся газами і загинув». 

Василь розповідає про легендарного лікаря, який рятував поранених у Кринках. Його звали Ігор Шеремета з позивним «Богомол», він був медиком 2-го батальйону 37-ї бригади морської піхоти. Його тіло не вдалось забрати з лівого берега. 

«Ми всіх загиблих старались виносити на берег, щоб їх забрали, але припливає човен, і починають крити (росіяни, — ред.). Багато загиблих там. Десятки», — описує реалії оборони цього села на лівому березі морпіх. 

«МАМО, Я НЕ БУДУ НІЧОГО КАЗАТИ, АЛЕ МОЖЕ Я НЕ ВЕРНУСЬ»

У різних вайбер-чатах можна знайти тисячі повідомлень від сотень людей, які шукають своїх рідних у Кринках. Матері пишуть під кожним відео про цей населений пункт, що шукають своїх синів, і може хтось щось чув, знає, чи може впізнати цього хлопця. 

«Він був електриком — машиністом у частині на Волині. І їх на пів року відправили на Південь у 35-ту бригаду, 88 батальйон. Спочатку Олег був у частині на Миколаївщині. А потім дзвонить мені і каже: «мамо, мене відправляють на «дику качку» (на нульовку), мамо, я нічого не хочу казати, але може я не вернусь». Це він мені дзвонив 2 квітня цього року. І з того часу зв’язку з ним немає. А 19 травня мені прийшло сповіщення, що моєї дитини немає, а потім акт, і там вказано, що він зник безвісти. Дзвонила до командирів, вони казали, що він загинув, але його тіло не можуть забрати. Ще двоє хлопців, які їхали туди з ним, — вони теж не виходять більше на зв’язок», — каже Світлана. 

«НАРАЗІ ЕВАКУАЦІЯ НЕМОЖЛИВА»

«Я шукаю, одні кажуть, що бачили його тіло, другі кажуть, що був обстріл, дізнатись, що там сталось насправді, ми не можемо», — каже Анастасія про свого молодшого брата Олега Костова. 

Олегу 33 роки. Сам з Миколаївщини. 5 березня 2022-го року він сам добровольцем пішов воювати у 18 батальйон 35-ї бригади морської піхоти. Він був стрільцем-снайпером. 

«16 квітня він подзвонив і сказав, що у нього буде бойовий вихід на Лівий берег Дніпра, і що через три дні він перезвонить, але так і не передзвонив. Я дзвонила на гарячу лінію бригади, вони казали мені, що передзвонять, а 26-го квітня сказали, що він офіційно зник безвісти в Кринках. Хоч би знати, при яких обставинах», — говорить Анастасія.

Знайомі військові казали, що бачили, як Олег лежав там, а потім тіла не стало, тіла двох інших хлопців, що були з ним — вдалось евакуювати і поховати, а Олега — ні. 

«Я запитувала командирів його, просила, а вони відповідають: «наразі евакуація неможлива». Матір не може з цим всім змиритись, дуже важко переносить. Хоч би тіло забрати, поховати, щоб було до кого на могилу ходити, він же не міг крізь землю провалитись», — додає Анастасія. 

«ЗМИРІТЬСЯ, ПОСТАВТЕ СВІЧКУ, ВІН ЗАГИНУВ»

«Його командири мені кажуть: змиріться, поставте свічку, він загинув, а я що сука якась, а не мати, щоб я ставила свічку, коли я не знаю, чи жива моя дитина», — крізь сльози каже пані Любов, матір Євгена Смульського з позивним «Смурф». 

Євгену 23 роки, він мав роботу в Польщі, але 28 лютого 2022-го з початком повномасштабки повернувся, щоб захищати країну. Пішов добровольцем у 88-й батальйон 35-ї бригади морської піхоти. Пройшов бої за Мар’їнку, там отримав важку контузію, підлікувався, повернувся на передову. 

У батальйоні він служив бойовим медиком, до війни він працював на швидкій. Він маленький зростом у мене, тому «Смурф» назвали… Останній раз він нам дзвонив 9 квітня, сказав: «мамо, нас кидають на Лівий берег, телефон з собою брати не дозволяють, я тебе наберу, коли повернусь». Два з половиною місяці мені від нього побратими передавали привіти, раз на тиждень мене набирав його командир і казав, що з ним все добре, бо ж телефон його був вимкнений. Ми дзвонили, шукали телефони, нам всі казали, що він живий. А 17 червня прийшов лист офіційний, що він зник безвісти. Хоч би тіла дали звідти забрати… ці Кринки — це пастка», — каже пані Любов.

СКІЛЬКИ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ЗНИКЛО В КРИНКАХ

Денис з позивним «Єнот» — командир десантно-штурмової роти одного з батальйонів 35-ї бригади ЗСУ, яка воювала і продовжує здійснювати операції на Дніпрі, каже, що оборона і розширення плацдарму на Кринках було необхідним завданням, інакше росіяни самі пробували б висадитись на човнах на правий берег.

«А росіян ми там набили добряче», — каже офіцер.

За підрахунком західного осінтера з позивним Naalsio, який від початку повномасштабної війни фіксує підтверджені випадки знищеної техніки,  втрати української техніки в Кринках від початку цієї кампанії в жовтні 2023-го до 14 червня 2024-го склали 58 одиниць, а російської — 271 одиниця. Велику роль у цих ураженнях відіграла артилерія, і передусім — дрони. Але морська піхота, як ніхто, проявила найбільший героїзм і стійкість в утримання цього клаптика землі на лівому березі Дніпра. Але заплатила і велику ціну.

Морпіхи в розмові зі «Слідством.Інфо» неодноразово казали, що полонених у Кринках росіяни не беруть. Але у списках на обмін, і в повідомленнях про полон все ж траляються прізвища тих, хто зник саме в цьому населеному пункті. 

Зараз війна з росіянами іде на островах поблизу Кринок. 

«Слідство.Інфо» поспілкувалося з десятком матросів, човнярів і медиків з різних бригад морської піхоти, які або були у Кринках, або доправляли туди людей. 

Більшість з них каже, що оборона Кринок було з самого початку надважкою задачею з обмеженим ресурсом. 

«Особливо важко було туди заходити в жовтні на зиму», — каже один з офіцерів, який брав участь у цій операції. 

Дехто з учасників висадки на Кринках вважає, що спочатку обороняти село і пробувати розширювати плацдарм було можливо, але коли село стерли вщент, і не залишилось навіть руїн, то десь наприкінці зими завдання з утримання цих позицій стало для багатьох «дорогою в один кінець», хоч «Слідству.Інфо» вдалось відшукати людей, які в Кринках були тричі.

У поліції журналістам вдалось дізнатись, яка кількість українських військових зникла безвісти в одному селі Кринки Херсонської області на Лівому березі Дніпра. 788 чоловіків розшукують як офіційно зниклих безвісти там у період з жовтня 2023-го по кінець червня 2024-го. При цьому кількість загиблих військових, яких вдалось звідти вивезти і врешті поховати, є значно меншою — 262 захисників за цей період.